(дрібного точного — обширним загальним), функціонального — театральним (справжнього — декоративним), наукового — релігійним..
От приходиш на мотозавод (ще працюючий) зі своїм ескізним проектом мотоплуга (трохи передертим, трохи передуманим): перевертаємо раму, де сідло — запихаємо плуг (або якісь інші спушуючі міжряддя насадки), розширюємо задню вилку, чіпляємо тяжче колесо з шипами чи лопастями з великою ведомою зірочкою; де педалі — буде ведуча зірочка від мотора, на рулі газ, зчеплення (руль безповоротний), там були якісь задні підтримуючі колеса по сусідніх рядах, чи не були — не важливо. Головне, що він дивився на мене крізь димок сигарети примружено-"іспитующє", як в мене рот відкривається-закривається — і потім раптом почав жалітися (при всіх своїх реґаліях, посадах і засобах — мені, "людині з вулиці"): моторів нема — мотори привозимо з Прибалтики, ще там чогось нема, фінансування нема, завод розвалюється, готові мопеди стоять штабелями у три поверхи — ніхто не купує, робочі п'ють, цехи закриваються,.. А тут ще на додачу — екологічна шкода — то вже сучасне: весна, трава тільки починає рости — весь стадіон зритий слідами від коліс "рокерів" — придурків, які спеціально ґазували на траві, рвали її колесами — і позалишали чорні глибокі візерунки-петлі, як сліди на плато Наска.. Там хоч трава не росте, а тут маютьооооооооооооррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррр
Дураки не знають, що таке ліс, що таке трава, яку величезну цінність вони являють на фоні загидженого пересушеного пустельного світу.. "Парубілі всє дубы на гробы" — на катафалки — дорогі італійські меблі з українського дерева..
От сусідка — "маде ін італьяно" вже багато років — "упорно" вчить мене "зачищати територію": мала одну грушку посеред подвір'я — і ту спиляла, бо дура. (Зліва — мої хащі). І що характерно: за розбазарювання природних багатств — платять гроші, а за їх збереження — ні хрена ніхто не платить: все тримається на сердобольних волонтерах і на обурених до люті веґанах. Я чомусь більше симпатизую останнім.. Зрештою, людські м'ясо і нутрощі не настільки вже й відрізняються від свинячих, щоб робити такий контраст: там ахі-охі, похоронні процесії, хрести-могили, доторканність-недоторканність, а тут цілий автоматизований свинопереробний завод на пів-Європи.. (Принаймі конвейєрне закопування "іхтамнєтов" в безіменні могилки — трохи наближує людську "участь" чи долю до свинячої..) Я там не був, подруга була — знімати не можна, але багатоповерховий конвейєр працює цілодобово: зверху летять куски відходів, внизу кровіща і все це треба неперервно прибирати-вишуровувати, вимивати брандспойтами, бо як десь в закапелку засмердиться — буде біда. (До речі, мій організм сигналізує зубними болями, що м'ясо йому не потрібне.)
Щоб щось зрозуміти на чуттєвому рівні — є два шляхи: 1) — потрапити в ситуацію, де ти сам будеш і ролі безпомічної жертви, і пережити стрес, який не забудеш до кінця життя; 2) — підвищити власну чутливість, понизити поріг чутливисті = оголити нерви. Це теж стрес, але трохи менш помітний — на невидимішому полі тортур, і він теж супроводжується підвищеним серцебиттям і цілим букетом стресових факторів, хоча ззовні ви можете нічого не помітити. Навіть навпаки: у зовнішніх стосунках діє "Закон психодинаміки №1: внутрішні стани не передаються, а взаємодоповнюються (доповнюються протилежними) — до досягнення нейтральної цілості". Вперше я його відчув ще в часи "перебудови" під час ходження по кабінетах різних "відповідальних осіб" і заходження в двері з написами, які так чи інакше відповідали темі моїх досліджень (і ЖЖ — з тої ж серії: назва ніби схожа, але жодного коментаря за багато років). Ба навіть у спілкування в студентські часи можна було часто почути щось типу "все це цікаво, але далеко від реальності", або "всё ты, Ваня, знаешь, только не летаешь" — і позіхання..
І це після годиних розмов про біополя, які складені з магнітних полів і магнітних потоків рідкокристалічних мембран, які генеруються під час реакцій каталізу на мембранах із рідкокристалічних молекул, які у своїй структурі мають кільцеві ядра, по яких проходять кільцеві електронні імпульси при проходженні електрона через мембрану, а тим паче через магнітний кабель ДНК з бічними відгалуженнями радикалів, кожен з яких по-своєму розподіляє магнітний потік, який неможливо виміряти при таких мацюпуських розмірах, тому більш правдива і пружня "польова" модель МО (молекулярних орбіталей) Міллікена була витіснена більш конкретною і дискретною "корпускулярною" пластиліновою моделлю ВС (валентних зв'язків), хоча через МО можна краще пояснити і провідність нервових волокон (зокрема рухових еферентних аксонів, підсилених Шваннівськими оболонками), і роботу м'язової динамомашини, яка в свою чергу генерує енергію для роботи мозку.. Далі про те, що у "трьох поверхах провідності" потік інформації йде "антипаралельно" (у протилежному напрямку) до потоку енергії, потім про методи рефлексотерапії і про "тільця Бонхана", про струми "Іда і Пінґала" по автономних вузликах паралельно стовбуру спинного мозку, які активізуються дихальними вправами, — позіхання і зневага до "дрібноти у власному тілі" проявлялося після холеричної кількості пояснень, намазюканих схем на листках паперу.. — А тепер ви дивуєтеся, чого я не можу малювати ілюстрацій.. Вони якось самі виникали при розмовах про 2Ж-системи провідності,.. — а потім наглухо заткнулися, коли побачили загальмовану (заторможену) реакцію курвивого бидла і зрозуміли її "лікарську функцію" щодо вставляння всячеськіх наук у "благопристойні рамки", і тебе самого у відповідну ієрархію для процвітання наукової кар'єри ..
Ага.. І ще була така в'їдлива, дуже підлотно-ущіплива реакція (саме в прокуреному гуртожитку університету на Гайдара, і саме від зверхнього курвивого бидла: мол "відєлі ми такіх, с ідєямі, — у ніх тоже была аллергия на сигареты". Тобто прес був узаконений остаточно і безповоротно — курвиве бидло завжди праве і завжди зверху, а тобі "з ідеями" так нєбрєжно-благосклонно на перших порах відводилася роль "чудака нє от міра сєго", ботана, очкаріка, інженєрішкі, завєдомо обосцанного обосранного вліятєльными авторітєтамі, твердо стоящимі на землі врозвалочку нікуда нє спєшащімі, з бульдозерними голосами "накатом с хріпотцой" — ну і вони власне рулілі в 90-х і доруліліся до повного похорону науки і якогось передового виробництва на її основі — в плані мікро, підкріпленого новими відкриттями.. І десь тоді появилася типізація — поділ на Макросів і Мікросів, Горизонталів і Вертикалів,.. при тому до перших (до заспокійних навантажувачів "опалим листям" банальних істин) чомусь потрапляли не стільки прокурені "свояки" (вони теж бувають нервозними), скільки сивенькі легенькі "авторитети" на свойських посадах. І апогеїм їх "авторитету" послужила фраза, почута на п'янці від одного Антошка, який теж був маленьким начальником на виробництві: "Я не подивлюся, який ти інженер, які в тебе таланти, — я насамперед подивлюся, яка ти людинА" (з наголосом на А — наскільки ти вмієш бути "своїм" і прогинатися під "свойські" неписані закони моралі і суспільної етики) — теж досить гіркий стрес, який перекреслює всякі успішні медалі, грамоти, фіз-мат школи, музичні чуття, швидкість розуміння і схоплення суті процесу — перед таким собі гнилим "свойським" вмінням "притиратися в колективі" і терпляче, не випендрюючись, "підстругувати олівчики старшим архітекторам"... (цю фразу почув не тут, а від студентки МАрхІ, і здається в тому самому зачуханому колгоспі "Новофьодоровка", де вони були на літніх заробітках, і куди я добирався через донецький аеропорт, а кінцевою метою була робота на розкопках десь в Казахстані біля Чімкента і зустріч з ансамблем "Гьяла" (Кучкуду три колодца, защіті нас от Солнца..) — до них так і не доїхав..
Отак помаленьку накопичувалася "свойська" туфта — і презирство до "всіх своїх" в хорошо обкуренном і спаянном коллєктівє. А разом з тим загострювався і деякий релігійний фанатизм: дуже зрозумілими стали фрази: "Друг міру — враг Богу", "Рідні твої — найбільші вороги твої" і "Не мир я вам приніс, тільки меч". До речі, в рідновірських традиціях такої гостроти не відчувається — там навіть всі гострі фрази з Біблії приписуються "проіскам" пізніших ревізіонерів-застрашувачів ("Пшениця без кукілю", здається від Каганця)..З ними так само був зв'язався — хотіли організувати "релігійну громаду", у якій я мав бути "скарбником", бо думав: чим глибше коріння — тим вище гілля (і навпаки), і їх також почав був нагружати ідеями 2Ж-циклів, але наткнувся на тупий фанатизм прославляння минулого і повернення до традицій предків, тож потихеньку дистанціювався..
Тема не закрита (чи не розкрита) , але вибачайте: треба йти до зубнючки (Польських сосисок пережерся — на халяву по 52 грн/1 кг на "Нижньому Шуварі", де олія по 100 грн/5 л).
P.S.
Не знаю, як глибина асоціювання пов'язана з глибиною чутливості — чи прямо пропорційно, чи в оберненій пропорції. Але якщо вдається пройтися в темпі по справах — і не зачепити жодного курвидлячого шлейфу — то день видається щасливим і глибина асоціювання поглиблюється.
Ті дві події відбулися об'єктивно протягом кількох кроків (кількох секунд) одна за одною, але суб'єктивно в голові прокрутилися цілі розділи 2Ж-науки (Макротехнічного дзену) — цілі два "асоціативних вибухи".
Перша — знайшов на дорозі гудзик, дуже схожий на деталь системи зчеплення (з 4-ма виступаючими секторами-"цапфами" по периметру великого кільця).. Дві техногенні форми: одна (металева підпружинена шайба) — справжня, друга (ґудзик) — декоративна. І от тобі порівняльне фото — ілюстрація до цілої теми імітацій "техно-моди" — цілий розділ мультиків і фантастичних фільмів, які імітують щось масивне-солідне з наворотами (розсувні масивні двері з фігурною щілиною, масою клапанів і запобіжників — ціла аттракція відкривання-закривання дверей чи люків з шипіннями і парою, а по суті — простий "сфінктер", в ідеалі — 2 простих прозорих еластичних пневмоциліндри висотою трохи більше людського росту, між які треба протиснутися, щоб не було зайвого газового, теплового, шумового обміну між двома середовищами — більш внутрішнім (комфортним) і більш зовнішнім (потенційно агресивним).. — Словом, ціла епопея про "навороти" фантастики в стилі інтер'єрів Жюля верна з креденсами і різьбленими ніжками, фігурними дзеркалами і колонами, балясинами капітанського мостика і астролябіями на столику з інструментами — тільки тут, в даному випадку — декор в стилі "техно". Навіть вже не масивного "стім-панку" з заклепками і ланцюгами "підтяжок якорів", а більш продвинутого "техно" на повзунках із системою контролю режимів прискорення і гальмування.. Правда, якщо повзунки на магнітних подушках робити ну зовсім безшумними при своїй масивності — то обов'язково будуть сліди пари від систем охолодження магнітних підвісок до абсолютного нуля, бо там (при нулю Кельвіна) легше підтримувати надпровідність і "магнітну левітацію".
Друга — пожована мідна чи латунна шайба на дорозі — майже геть чорна від окислів, але з проблисками благородного металу — вже справжня, покрита "благородною патиною" на відміну від ґудзика. І як би то виглядало, якби я прийшов її здавати в металобрухт зі своєю електронною вагою (бо там ваг таких розмірів таких точно нема — там "оборот" йде причепами і тоннами)..? Чи він би мовчки порахував на калькуляторі мій скромний внесок і видав би мої чесні копійки, чи послав би добирати до свого "приймального мінімуму", чи дав би "на тобі гривню, шоб я тебе більше не бачив"..?
Але річ не в підколці приймальника, а в глобальній системі мереж, у якій справно працюють всі рівні провідності і всі виміри приймально-віддавальних операцій (речовинний, енергетичний, інформативний), у яких можливий будь-який перерозподіл потоків.. — Звичайно ж, у межах наявних мереж, але й з можливим підключенням дискретної провідності по периферії (дискретних — тобто в окремих ємностях замість суцільної труби, в окремих акумуляторах замість неперервної паралельної електромережі..) До речі, ідея для Маска: пора вже розробляти без-акумуляторні ел-кари, підключені до розвиненої неперервної електромережі дистанційного (чи контактного, повзункового) енерго-годування двигунів. Принаймі в підземних норах Боріньґ-Компані вона проситься сама собою — натомість вони там чіпляють якісь примітивні додаткові "тєлєжки" для транспортування своїх "коробок на колесах" (в ролі пасивного вантажу) .. — Це ж просто енергетична розтрата, яку блокує чи якій запобігають елементарні закони еволюції: 1) мінімум провідної структури — максимум корисного потоку; 2) розгортання "неперервності" в надструктуру (зверху донизу): спочатку — неперервна інформація в режимі реального часу, далі — неперервна енергетика — перерозподіл до споживачів, скільки вони споживають від мережі, і від генераторів, скільки вони генерують і вкладають назад в мережу — хоча би яким-небудь "рекуперативним гальмуванням" чи власною самотньою-одинокою сонячною батареєю — в загальну електрифікацію (наприклад, на час відпустки, коли нікого нема вдома, а вона собі працює-генерує). Ото якраз і є в загальному великому масштабі ті "крохи" — копійки, які мені мають повернути за мій маленький вклад — за мою гайку чи шайбу з дорогого кольорового металу — у загальний зворотній потік утилізації. А тут, бач, понаставляли ящиків для пластмасової тари — а платити за зданий матеріал ніхто не збирається — вся надія на "високу екологічну свідомість населення".. А хто організував таку примітивну мережу — має собі прибуток "на халяву"..
Тут фоном пропливають і ті проблеми перерозподілу потоків газу чи нафти (аверс — реверс), яких наробила агресивна росія із відповідними санкціями щодо придушення її агресії; і проблеми "самокопалень" з добутку вугілля чи бурштину примітивними допотопними методами з безліччю небезпек і перешкод до здачі ("реалізації") свого відра вугілля чи своєї жменьки смоляних камінчиків.. — І велика, зазвичай підпільна і дуже корумпована схема збору продукції від тисяч "самопальних аматорів" — через що її організаторам і "кришувальникам" не вигідно її осучаснити і легітимізувати (одночасно питання і відповідь про гальмо нормального розвитку: "чєм хуже — тєм лучше": чим більше "посередників" — тим жирніше почувається "ринок" — і тим менше надходжень і до бюджету, і назад до "коріння" — до тих, хто реально потом і кров'ю добуває природні ресурси — і розбазарює їх через "приватний сектор" — на жирніючих "посередників" і на "кришу" продажних корумпованих чиновників, яким насрати і на науку, і на сучасні технології.. Хоча, часом тяжко пояснити, яке відношення має наука до чистої декорації — до прикрас із коштовного каміння.. Навіть в часи "непу" годинники грабували не стільки через якісну механіку, скільки через вкладення кольорових металів і коштовних матеріалів в їх начинку і декор.. Там рубінові втулки осей, шестірні і маятники із нержавіючого золота.. високоточна мікроструктурна обробка деталей).. Ну ще годинники годинниками, а "яйця Фаберже"? — ну просто прикраси.. Як дорога іграшка на ялинку..
Але вирисовується загальна картинка розвитку провідних мереж — вже не окремі "дерева" зі своїм добувним корінням і своїми гіллєвими ринками збуту (і рекламою пошуку замовників), а глобальна розподільча провідна мережа зі своїм корінням і своїм гіллям і своїми світовими цінами на вкладення і викладення із загального глобального русла.. Може не така вже й страшна "глобалізація", як її малюють.., але вона однозначно катастрофічна властиво для відсталих, технічно не оснащених виробників..
Отака от Хаєчка-гаєчка під "кришею" свого Ваґнера..
