Останні роки до Дня українського прапора в різних джерелах масової інформації виникають постійні дискусії щодо правильності нашого прапора. Головним дискусійним моментом є розташування кольорів. Проблема здавалася б смішною, адже це навіть не дискусія про зміну кольору.
Однак такі бурхливі обговорення наводять на думку, що на цю проблематику все ж таки необхідно звернути увагу, особливо в контексті сучасних проблем, які вже довго супроводжують українську державу.
Розповсюджена проблема.
Проблема правильності розташування кольорів характерна не тільки для українців. У багатьох народів під час утворення нових національних держав на межі ХІХ-ХХ століття виникали такі питання. Зокрема, наші сусіди поляки теж мали таку проблему, коли одночасно використовували і біло-червоні і червоно-білі прапори.
Польська поштівка 1904 року.
Але поляки пішли логічним шляхом і врешті-решт затвердили біло-червоний прапор, користуючись німецькою геральдичною традицією. Згідно з нею зверху має розташовуватись колір герба, знизу колір поля на якому розташований герб.
При використанні цього підходу в Україні ми б мали тоді прапор жовто-синього кольору, адже золотий тризуб знаходиться на синьому тлі. Одначе, частина науковців справедливо зауважують, що німецька геральдична традиція не є загальноприйнятою і є приклади, коли різні країни розміщували кольори на свій лад. Однак, хочеться нагадати, що саме слово герб — є німецьким. І якщо німці вже виробили правила багато століть тому, то можливо краще все ж таки було слідувати ним. Одначе, для українців, складається враження, правила існують тільки для того, щоб їх порушувати.
Революційний хаос.
В часи національно-визвольних змагань 1917-1920 дійсно використовували різні прапори і жовто-блакитні і синьо-жовті. Однак, у колективному листі (який було опубліковано 2014 року) частина українських істориків та митців категорично висловили думку, що український прапор має бути тільки синьо-жовтим. Головними аргументами є документи, які були закріплені спочатку Генеральним Секретаріатом УНР(тодішній уряд), а потім підтверджені за часів Гетьманату Скоропадського. В якості підтвердження часто наводять наступні документи:
«Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки від 14 січня 1918 р.»;
«Накази по морському відомству УНР від 13 березня 1918 р»;
«Постанову від 17 березня 1918 р. про встановлення знака-емблеми на прапорах пароплавів Міністерства шляхів УНР»;
«Наказ 192/44 гетьмана Скоропадського 18 липня 1918 року про затвердження нового зразка військово-морського прапора».
Але характерно інше. Офіційно синьо-жовтий стяг саме як прапор Української держави так і не було затверджено в 1917-1920 роках! Можливе затвердження синьо-жовтого прапора є тільки в проекті Конституції, яка розроблялась Всеукраїнською Національною Радою в 1920 році. Але в 1920 році визвольні змагання для України закінчилися поразкою. І ця Конституція так і залишилась назавжди проектом.
Виникає питання, чи можна вважати за аргумент, документи про затвердження прапорів для окремих міністерств та служб в якості правильності розташування кольорів. Тим паче деякі документи мали назву Тимчасові!
Факти говорять про те, що в умовах бурхливих подій 1917-1918 року ми б могли опинитись в ситуації, коли в міністерствах почали б затверджувати жовто-блакитний прапор. Так, зокрема, Українська Морська Рада розробила проект морського прапора, де жовтий був вгорі, а синій внизу. Цей проект прапору був прийняти Малою Радою Міністрів з подання Дмитра Антоновича(до речі, також історика) 18 січня 1918 року. Але через швидку зміну подій пов'язаних із наступом більшовиків цей проект фізично не встигли винести вчасно на розгляд Генерального Секретаріату. Фактично, ми отримали синьо-жовтий прапор не через багаторічні розробки вчених рад і академіків, а через банальний хаос та швидкоплинність військових подій.
Але й це ще не все. У відкритому листі вказано:"Єдиним законодавчим актом Центральної Ради, який визначав саме блакитно-жовті прапори (де жовта смуга внизу), був закон "Про флот УНР"(від 14 січня 1918 року)". Мовляв, перший документ з'явився саме із такими кольорами. Але як тоді автори цього листа пояснять Тимчасовий законопроект від 29 грудня 1917 року, де було вказано, що прапором українського флоту є прапор з жовтим і блакитним кольором? Зазвичай, коли зазначають кольори прапору першим називають колір, який вгорі. Такий законопроект ухвалили у Генеральному Секретаріаті.
Українська Центральна Рада: документи і матеріали у 2-х томах.
Однак, судячи із документів, Тимчасовий закон від 14 січня 1918 був фактично точним повторенням закону грудня 1917. Тільки чомусь вже на цей раз там кольори змінилися. Як це відбулося — не зрозуміло? Та й виникають питання, як один і той же законопроект міг бути прийнятий Генеральним Секретаріатом два рази? Документів, які б засвідчили, що цей законопроект розглядався в Центральній Раді також немає. Питання є й до підписантів Тимчасового закону від 14 січня 1918 року, адже є неспівпадіння дати і посад, які займали особи на момент підписання. Так, зокрема, Секретар Української Центральної Ради Постоловський вже не обіймав цю посаду в січні 1918 року, а замість нього був Онацький. Тому окремі дослідники не виключають навіть варіант підробки цього документу.
Це досить сильно послаблює позицію авторів відкритого листа. Цікаво згадати, що військові моряки(а все почалося з морських прапорів як ми бачимо) теж вивішували різні прапори судячи з документів. І серед них були й жовто-блакитні.
Капітан другого рангу Микола Нєкліевич згадував про події 1917 року: "Відбулось кілька надзвичайно численних українських маніфестацій і походів в Севастополі, які показали міць українського руху і були гарно улаштовані, великою кількістю жовто-блакитних прапорів з учасниками, одягненими в національні українські одяги".
Отже можна припустити, що Українська Морська Рада, розробляючи свій проект прапору, мала аргумент на свою користь, чому він має бути саме жовто-блакитним.
Після ж поразки національно-визвольної війни в Західній Україні(яка була тоді в складі Польщі) українські націонал-демократичні рухи частіше використовували саме жовто-блакитний прапор. Вони вслід за поляками перейняли німецьку геральдичну традицію. Так продовжувалося аж до 1949 року, коли Українська Національна Рада 27 червня постановила, що прапор незалежної України має бути блакитно-жовтим. Але сама Рада керувалася, судячи з всього, тими ж аргументам, якими керуються нинішні автори відкритого листа, тобто наказами по окремим міністерствам. А як ми вже побачили, затвердження ці відбувалися волею випадку, а не силою аргументів та логіки. Тому й не дивно, що інтуїтивно більшість українців відчувають підступ в питанні правильності розміщення кольорів.
Причина дискусії.
Але виникає інше питання. А чого взагалі українців це непокоїть? З чого почалися ці розмови і заклики змінити прапор? За великим рахунком кольори ті ж самі. Яка різниця що вгорі, а що внизу? Багато впливових вчених, політиків, мистецтвознавців вказують на неосвіченість українців та навіть на їх неповагу до національних символів. Мовляв, як вони тільки посміли думати, що прапор може висіти якось інакше? Але така зверхня позиція є неправильною. І причина, чому такі розмови з'явилися в суспільстві мають своє логічне пояснення.
Упродовж 30 років незалежності Україна так і не може стати дієздатною державою. З 1990 року ми пройшли шлях трьох революцій і майданів. В ході останньої революції люди за свободу і за зміну системи віддавали навіть свої життя. А результату так і немає. Олігархічна система як існувала, так і існує. Державні інститути як були пострадянськими, так і залишились. Політична еліта не змінюються вже 20 років і продовжує використовувати і сприймати людей за рабів. Економіка продовжує стагнувати. В той же час, коли наші сусіди як Польща зробили ривок і перегнали нас далеко вперед. Звичайно, що після всього цього у людей починають виникати питання, що може в нас щось не так із символами. Чому народ б'ється, а вся боротьба сходить нанівець?
Ось і виникають питання, а чи може існувати за таких умов абсолютно правильний прапор, якщо в країні все "догори дригом"? Тому заклики в 2014 році змінити прапор, як символічний знак змін, можливо, все ж таки мав сенс. Можливо, його зміна була б для людей психологічним знаком, що в країні починається нова епоха під яку треба міняти свою поведінку. За Д.А. Місюровим, символ – це те, що заміняє інше, і людина використовуючи його моделює сутність. Осмисленням впливу символів на людину займали думки ще античних філософів.
Ми не повинні забувати, що кольори, в першу чергу, діють на людину психологічно. Чому Гітлер обрав для своєї партії червоний колір стягу. Колір стягу своїх найбільших політичних ворогів. Ворогів, боротьбу з якими Гітлер вважав чи не найголовнішою метою свого життя? Бо він бачив як психологічно діє червоний стяг на людей. Гітлер керувався банальним розрахунком. Він керувався психологією. І як видно недарма. Це дійсно допомогло йому здобути владу і використати цей прапор проти своїх же політичних супротивників.
В історії багато прикладів, коли після знакових політичних подій змінювалися прапори в країнах. Так за ХХ століття Німеччина змінювала прапор тричі. А враховуючи Східну Німеччину, то всі чотири. Один із нещодавніх прикладів продемонстрували нам грузини. Після перемоги "Революції троянд", у 2004 році в Грузії замінили прапор на новий. І народ Грузії спокійно це сприйняв. І ніхто колективних листів там не підписував. При тому, що там не просто кольори змінили місцями.
Прапор Грузинської Демократичної Республіки 1918-1921 років і потім Грузії в 1990-2004 роках.
Сьогоднішній прапор Грузії.
Новий прапор Грузії став символом змін. І ці зміни дійсно відбувалися. Звичайно, вони відбувалися завдякі команді реформаторів. Але новий прапор став їх своєрідною хоругвою, яка символічно вказувала, що по старому вже не буде. І хоча критики можуть вказати на те, що владу в Грузії змінили реакційні сили, ті державні інститути, які були побудовані за час правління М.Саакашвілі зруйнувати не вдалося. І сьогодні в Грузії державний сервіс залишається одним із найкращих в Європі.
Один із "батьків-засновників" США Томас Джеферсон казав:”Закони пишуться для звичайних людей, тому вони повинні грунтуватися на правилах здорового глузду". Один із найперших малюнків, які робить людина в своєму житті є веселка, де йде градація кольорів згідно з фізичним оптичним явищем. Такий аргумент може здатися дивним, але факт розміщення холодного кольору згори виглядає неправильним з точки зору фізики природних явищ. Не можна виключати, що холодний колір вгорі може неправильно впливати псигологічно на людей, адже зазвичай він є символ туги та печалі. Жовтий же колір завжди був символом сонця, яке було одним із найдавніших символів людства і асоціювалося тільки з позитивними значеннями. До речі, саме за таким символічним значення виконана емблема полку "Азов". І як видно таке розміщення кольорів не заважає бійцям "Азову" боронити Україну, а можливо й допомагає "Азову" бути одним із найбоєздатніших з'єднань Нацгвардії.
Все ж таки питання прапору, як ми бачимо, має право на дискусію. Адже такої дискусії не було в 1918 році. Тоді не було просто часу це обговорювати. І в подальші роки, буремні події також не давали борцям за незалежність часу на розмірковування над такими питаннями. Великий вклад в обговорення цієї проблеми внесли публікації західноукраїнських науковців і митців в 20-30-і роки минулого століття. Зокрема, однією з таких праць було видання "Український герб та прапор" Тадея Скотинського, яка була опублікована 1935 року. І сьогодні виникає здивування, чому цю дискусію намагаються заборонити, враховуючи, що є багато фактів, які досі погано досліджені і є маловідомими?
Зрозуміти треба й те, що якби ми пішли шляхом поляків і затвердили б прапор згідно з німецькими геральдичними традиціями, то в суспільстві дискусій щодо правильності прапора не виникало б. Адже так, людям була б зрозуміла логіка, якою керувалися при розміщенні кольорів. У нас же цієї логіки немає, адже всі рішення стосовно прапору приймалися спонтанно.
Що ж стосується вчених і митців, які готові будь-що захищати саме синьо-жовтий прапор, то хотілося би їх запитати. А чому вони тоді не підписують колективні листи стосовно українського герба, який зображений на прапорах відомств часів УНР та Гетьманату, які вони вважають чи не головним аргументом своєї правоти? Чому вони не помічають відсутність хреста на тризубі? Чому наші науковці готові підписувати листи проти змін, але не готові підписувати листи, щоб щось змінити? Чому вони досі продовжують радянську звичку консервувати все що можна і виступати проти будь-чого нового?
Прапор морського флоту УНР, згідно з Тимчасового закону 14 січня 1918 року.
Кормовий військовий прапор Української Держави згідно з Наказу гетьмана Скоропадського від 18 липня 1918 року.
А Хрест, до речі, із давніх часів був символом оберегу. На грузинському прапорі аж 5 хрестів, центральний — символізує Хрест Святого Георгія і є загальнохристиянским символом Ісуса Христа. Саме Володимир Великий, утвердивши християнство, ввів Київську Русь на один щабель цивілізації із тодішніми країнами, зокрема й з Візантією. Утвердження християнства дало потужний ривок у розвитку писемності та культури на Русі. Тому зображення тризубу з хрестом логічно відображало б історичну роль, яку зіграв Володимир в утвердженні самостійної держави. Тим паче, що старі монети того часу підтверджують зображення тризуба разом із хрестом.
Тризуб, який карбувався за часів Володимира Великого.
Зображення тризуба з хрестом на монетах Ярослава Мудрого XI ст.
Також ми не повинні забувати, що змінам матеріальним, як правило, передують зміни символічні. І суспільно-історична практика є цьому доказом. Одначе, не кожні символи несуть гарні наслідки і повністю червоні(як колір крові) стяги комуністів і нацистів мають нам нагадувати просте правило:”Як корабель назвеш, так на ньому й попливеш". І судячи з того, як пливе наш корабель, щось на ньому ми зобразили не так.