Мюнхенська промова Зеленського стала безпрецедентною за рівнем відвертості. Думаю, багатьом на Заході вона не припала до душі, водночас в українському суспільстві озвучені тези об'єктивно знайшли свою широку підтримку. Особлива реакція – на заяву українського президента про недієвість Будапештського меморандуму. У соцмережах навіть почали ширитись думки, що Україна збирається повертати свій ядерний статус.

Хочу навести пряму мову Зеленського: «За відмову від третього у світі ядерного потенціалу, Україна отримала гарантії безпеки. Тієї зброї у нас немає. Як і безпеки. Немає і частини території, що за площею більша ніж Швейцарія, Нідерланди чи Бельгія.

А головне – немає мільйонів наших громадян. Усього цього немає. Отже дещо є. Це право. Право вимагати перейти від політики умиротворення до забезпечення гарантій безпеки і миру.

З 2014 року Україна тричі намагалась скликати консультації держав-гарантів Будапештського меморандуму. Тричі безуспішно. Сьогодні Україна зробить це вчетверте. Я, як Президент, вперше. Але і Україна, і я – робимо це в останнє. Я ініціюю проведення консультацій у рамках Будапештського меморандуму. Скликати їх доручено міністру закордонних справ. Якщо вони знову не відбудуться або за їх результатами не буде конкретних рішень щодо гарантування безпеки нашої держави, Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює і усі пакетні рішення 1994 року були поставлені під сумнів».

Хочу одразу заспокоїти войовничі серця. Україна не буде повертатись до ядерного статусу, який ми втратили 2 червня 1996 року.

Починаючи з Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. наша країна проголосила намір в майбутньому дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Вже після проголошення незалежності українським парламентом було прийнято низку актів, що підтверджували відповідний курс України. Зокрема, це Заява про без'ядерний статус України від 24 жовтня 1991 р., Постанова про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без'ядерного статусу від 9 квітня 1992 р., Постанова про Основні напрями зовнішньої політики України від 2 липня 1993 р. та інші документи. Особливо варто відмітити, що навіть в 1991 році Україна прямо заявила, що передала контроль над цим озброєнням відповідним структурам колишнього СРСР, тобто Росії.

Також мушу зауважити, що під час ратифікації приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї Верховна Рада вказала свої застереження. Зокрема й те, що «закон набирає чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа». Таким документом, як вважалося, був Будапештський меморандум, де поставили свої підписи лідери США, Великобританії, Росії та України, а пізніше із застереженнями доєдналися Франція та Китай. Разом з тим, відкрию вам секрет Полішинеля, Меморандум не виконувався. Тут згадується і Тузла, і газові війни і багато-багато буремних подій навіть до катастрофічного 2014 року. А посол Німеччини в Україні Анкі Фельдгузен вже після виступу Зеленського вкотре підтвердила, що «Будапештський меморандум — це, дійсно, формат без юридичних зобов'язань рамках міжнародного права».

Отже, якщо сьогодні відсутні гарантії безпеки з боку ядерних держав, то і Україна має повне право ставити питання про свою участь у ДНЯЗ.

З однієї сторони, так ми задекларуємо своє право, але не намір отримати ядерну зброю до закриття питання про гарантії безпеки.

З іншої сторони, відчутнішими будуть наслідки у частині нерозповсюдження ядерної зброї у світі, що прямо б'є по геополітичних позиціях США.

Варто нагадати, що сьогодні ДНЯЗ не покриває всю земну кулю. До договору не приєднались ні Індія, ні Пакистан, ні Ізраїль, що мають ядерну зброю. Північна Корея, натомість з Договору вийшла.

Але коли останній крок робить держава з тоталітарним режимом – це одне, але коли є ризик виходу з ДНЯЗ такої демократичної держави, як Україна, то це може спричинити ефект доміно, що остаточно дезінтегрує світову архітектуру безпеки.

Україна прагне одного – жити у мирі, розбудовувати демократію та мати надійні гарантії захисту. Офіційний Київ за роки незалежності ніколи не вдавався до агресивної політики. Навіть наш курс до НАТО відновився виключно після того, як державою-гарантом Будапештського меморандуму було окуповано 7% нашої території. Наша держава своєї частини неухильно дотримується. Настав час це зробити нашим партнерам.