Часу на роздуми про те, як вижити у майбутньому, автори цих книжок не залишають. Більше того, забезпечити існування у майбутньому, як підказують нам, можна тільки гуртом, а не окремими «творчими» одиницями. При цьому нам радять контролювати свої звички, розвивати не стабільні, а креативні проекти, не забуваючи, що без знань про минуле не буває майбутнього.

Юхан Норберг. Прогрес. Десять причин з нетерпінням чекати на майбутнє. – Х.: Фоліо

Всупереч всім «негараздам», якими нас лякають ЗМІ, та які, безперечно, мають реальну основу (війни, біженці, міждержавні конфлікти), автор цієї книжки пропонує з цифрами в руках поглянути на і на «прекрасне минуле», і на історію загалом. І досить глянути на назви розділів, щоб зрозуміти, що прогрес, на якому наполягає автор – це таки наочне явище. Отже, «Їжа», «Санітарія», «Писемність» і «Тривалість життя» більш ніж переконливо доведуть різницю між середньовічним «вчора» і багатовимірним «сьогодні». Не кажучи вже про «Свободу» чи «Права жінок», де можна дізнатися про поступ у соціальній галузі життя. Інша річ, що користуватися усім цим після згаданого «середньовічного», а чи «соціалістичного» минулого ми навчимося тільки завтра, але це вже тема наступної розмови. Поки ж нам пропонують відчути різницю, нагадуючи, що справжній апокаліпсис ми вже не раз пережили.  «Деякі вважали це кінцем світу, — пише автор про епідемію чуми. — У 1349 році ірландський чернець записав події і завершив свій текст словами: „Я залишаю пергамент для продовження роботи на випадок, якщо хтось виживе в майбутньому, і який-небудь син Адама зможе уникнути цього мору і продовжити роботу“. Після цього тексту є примітка, написана рукою переписувача: „На цьому, здається, автор помер“.

Вероніка Волинська. Екзистенція. – К.: Фенікс

У першій повісті „Екзистенція“ – історія хлопця на ім'я Тит, який живе в ізоляції за часів близького апокаліпсису, в місті, де впроваджено карантин, а через небувалі морози з'явилися кліматичні біженці. Ще й безхатьки, збившись у банди, лізуть в квартири й або грабують, або взагалі захоплюють приміщення, видворяючи господарів на вулицю. Вдень він як журналіст-фрилансер пише статті до мережевих видань, вночі грає в комп'ютерні ігри, де б'ється із зомбі, і це, мабуть, найбільш захоплюючі пригоди в його житті, якщо не враховувати зустрічі уві снах з Альбером Камю, класиком екзистенціалізму і автором роману „Сторонній“. „– Вважаєш себе стороннім? – несподівано запитує він. – Так, – погоджуюсь я. – Не розумію, що я тут роблю. – А я все життя намагаюся зрозуміти, – зізнається він. – Я – Альбер“. Проте для інтроверта Тита найважливіше знов відшукати себе, адже його засмоктує екзистенційна криза. Розраду дає спілкування по скайпу з дівчиною на ім'я Андромеда, в яку він закохався. У наступній повісті „Кванто“ головному герою, історику мистецтв Антону Сагану доводиться шукати розраду у більш критичній ситуації, оскільки перед нами – майбутнє, в якому вчені винайшли спосіб відправляти свідомість людини в минуле. Тож наш герой вирушає у подорож до середньовічного Парижа, а далі й зовсім в експедицію у Небуття, тобто до Кванто, подорож до якого описано у „Квантовій трагедії“ місцевого поета Дантуса. Загалом важко сказати, що найбільш захоплює у цих неймовірних пригодах, описаних у всіх трьох повістях збірки, тим паче, що у третій з них герой взагалі щомісяця опиняється в новому тілі, ймовірно, через фантастичний препарат, що називається „Фуга“. Чи знайдуть наші мандрівники дорогу до себе? У будь-якому разі, нас чекає надзвичайна подорож у світ цієї фантастичної прози.

Пол Мейсон. Посткапіталізм. Путівник у майбутнє. – К.: Наш Формат

Мова у цій книжці про те, як розвиток технологій позначиться на економічному розвитку і якою буде економіка майбутнього. Адже відомо, що інформаційні технології кардинально змінюють сучасний ринок, вони створили умови для появи паралельних валют, стерли межу між роботою та вільним часом, вплинули на формування ринкових цін і породили нові форми власності, такі як спільне споживання. Усе це, на думку автора, ставить під сумнів доцільність класичної капіталістичної моделі. Система, підґрунтям якої є здатність адаптуватися, схоже, не встигає пристосуватися до цих перетворень. На зміну їй може прийти нова система — посткапіталізм. „Проблема не в тому, що «трясця, ми надрукували занадто багато грошей щодо кількості реальних товарів в економіці!», а в тому, що «трясця, ніхто більше не вірить у нашу державу». Вся система залежить від довіри до держави, що випускає банкноти, — нагадують нам. — Теперішня форма глобалізації має дефект конструкції. Якщо вона й забезпечує високе зростання, то може зробити це лише посилюючи нестійкі викривлення, які виправляє фінансова криза“.

Ілюстрація: Oleganster Art