…Іноді ірреальне у цих блуканнях у пошуках щастя видається буденним і звичним, а іноді героям історій не бракує тверезої слушності (хоч і бракує досвіду) в їхніх вчинках, мріях, висловлюваннях. А теревенять вони – чи то у черговому барі, а чи дорогою до нього — про багато чого. Тож послухаймо? Чи пак, почитаймо.

Богдан Бедрiй. Критика п'яного розуму. – Гайсин: ТУТ, 2023

…З одного боку, перед нами чудовий роман про барну культуру Львова, де живуть і гуляють (переважно по нічних барах) четверо молодих героїв. Заклади у романі трапляються різні, але зазвичай екзотичні як на пересічного пияка, бо герої цієї історії аж ніяк не прості обивателі, а члени львівської «гільдії наливайок». Хоч насправді це місцеві хіпстерські бари чи ресторани, в яких, до речі, свого часу, а саме – перед службою в ЗСУ та роботою за іншими професіями – працював автор роману. Тож написаному, як то кажуть, вірити. «Фасад „Обережно! Злий пес“ зовсім не змінився, — дізнаємося ми подробиці чергової алкогольної локації. – Та й для чого чіпати щось, що добре працює? Ззовні курили двоє хіпстерів, імовірно, колеги. Хлопці дуже захопилися своїм виглядом, здавалося, що десь за рогом на них чекає карета з кучером. Через вхідні двері можна було по- бачити нутро закладу. Здавалося, що повітря має зовсім іншу густину та кольорову гаму, так, ніби дивишся серіал з якимось фільтром. Своєрідний портал між звичайним життям, де є рахунки за комуналку, потреба у створенні або підтриманні сім'ї, клопоти про довкілля, та світом, наповненим гучною музикою, запахом смаженого м'яса, жінками з яскравим макіяжем та таким пуш-апом, що  колір очей не розбереш через груди. Тут веселощі тривають, поки є готівка, або поки не впрешся в ліміт своєї куцої кредитки. І з кожним ковтком ароматного елю ти все більше занурюєшся в цю паралельну реальність, відчуваєш себе героєм міської легенди, що відкинув зручність щоденної рутини й занурився в пригоди. З погляду тверезих нудних перехожих ти швидше за все будеш здаватися нікчемним п'яним мужлаєм, який не вміє розважатися культурно за грою в „Монополію“ чи в театрі, але то їхня справа». Тож, як бачимо, ірреальне подається на тлі буденності, а непередбачуваність сюжету відразу захоплює, залучаючи до життя типових представників львівського соціуму, в якому головні герої роману Петро, Антон і решта представників «гільдії наливайок» дивляться на цей абсурдний світ крізь призму «п'яного розуму». З іншого боку, це не гід по львівських ганделях, як може видатися, а цілком напружений пригодницький роман з елементами драми (трагічне кохання, лікарня, проблеми на роботі) і навіть бойовика (коли на одного героя нападають місцеві гопники), тож цієї історії на межі фантазії й дійсності тримає читача в напрузі до останньої сторінки.

Наґата Кабі. Моя алковтеча від реальности. – Житомир: Видавництво, 2023

Представляючи цю книжку, варто, мабуть, нагадати, що найвідоміша робота її авторки — автобіографічна манґа-есей «Мій лесбійський досвід самотності» — як виявилося, вельми актуальний твір про пошуки себе з понад 4,8 мільйонами переглядів на pixiv — японській платформі для ілюстраторів і манґак. Загалом цей твір перекладений на дванадцять мов і зажив культової популярності, а вже наступна книжка, а саме – «Моя алковтеча від реальності» Наґата Кабі (Житомир: Видавництво) – це ще один емоційно заряджений комікс щоденникового формату. За сюжетом, життя авторки-героїні Наґати Кабі виходить з-під контролю, і вона не може припинити споживати алкоголь, щоб пом'якшити контакт із реальністю. Через нестерпний біль у шлунку, вона звертається до клініки, де їй ставлять діагноз «панкреатит» – і негайно шпиталізують. У житті Наґати Кабі розгортається новий етап, а також розділ, коли вона намагається повернутися до реальності та створення манґи після свого зриву. Іноді цей твір може видатися важким і незручним для читання, але як читачі ми повинні розуміти, що авторці було набагато важче описати свій досвід, розкриваючись при цьому якомога щиріше, тож найменше, що ми можемо зробити, – це співпереживати і надихатися її боротьбою. Особливо, коли розуміти, що вона робить кроки вперед у своєму прагненні до щастя. Реальність – крихка, скласти до купи її уламки буває важко, але ще важче – втекти від цієї справи, а не зануритися в неї з головою, як робить авторка цієї книжки.

Марк Форсайт. Коротка історія пияцтва. – Х.: Фоліо, 2019

На підставі фактів, гіпотез і теорій автор цієї незвичайної книжки висловлює свою думку щодо алкоголю в історії та культурі різних народів і континентів — від кам'яної доби і Стародавнього Єгипту до Америки часів сухого закону. Починає, звичайно, здалеку, хоч про пияцтво розказано справді коротко й змістовно. Тож, як гадаєте, навіщо первісні мавпи спустилися з верхівок дерев на землю? Як шамани доби неоліту спілкувалися з духами предків? Чому шумери вважали пиво сакральним напоєм? Як пиячили в давньогрецькому симподії, середньовічній британській таверні або салуні на Дикому Заході? Чому стародавні єгиптяни вірили, що пиво врятувало людство? А як поводилася єгиптянка, яка бажала провести ніч у галасливому пивному закладі? Чому алкоголь пробуджує почуття звірячого голоду та статевого потягу? Чому царів, фараонів, шаманів і вікінгів ховали з речами для застілля? Навіщо американці розбавляють джин і віскі? Чому в сучасній Британії алкоголь до полудня – моветон?