Іноді нам розповідають про те, що ми й самі знаємо, але з часом забули. Проблема, отже, не в оповідачеві, не в нас, а в часі?

Наприклад, автор цієї книжки, міркуючи над такою проблемою, розповідає про те, що колись було не так, як зараз, і люди нікуди не поспішали. У принципі, повторимося, ми й самі знаємо, ба більше того – ті самі люди у давнину навіть знали, коли помруть, тому у цей день не працювали.

Не те щоб неоригінально, але навіть назва книжки Олівера Беркмена «Чотири тисячі тижнів. Тайм-менеджмент для смертних» (К.: Лабораторія) нагадує про безсмертні рядки нью-йоркського поета про те, як він  «тридцять тисяч днів бубонів, кип'ятив воду». Мова при цьому, звісно, про життя, виміряне у чашках чаю, тобто у днях. «Людське життя сміхотворно коротке, — підтверджує автор. — Все, що ми маємо — це в середньому 4 тисячі тижнів, або ж 80 років. Усвідомивши це, вам точно перехочеться витрачати свій час на скроління соцмереж». І як приклад на щось інше, не менш безглузде для сучасної людини, наводить приклади з сивої давнини. Тобто ненав'язливо, доступно та з гумором висловлює прості, але вічні істини людського буття, почерпнуті з історії античності та інших далеких часів.

Мовляв, тоді ніхто не намагався прив'язати життя до якогось розкладу: «спроби пришвидшити достигання врожаю чи за один день видоїти місячну норму молока, щоб скоріше впоратися з цими справами, правомірно списали б на божевілля». Так само, не знаючи годинника в полі, люди міряли час або молитвами, або сидінням у клозеті. Натомість зараз, нагадують нам, ми женемося за продуктивністю, втрачаємо зв'язок із самими собою, забуваємо, що для нас справді важливо, і в результаті ані помолитися, ані самі розумієте. До того ж, будучи обтяжені цивілізацією, ще й не знаємо,  що хоча б з цих двох занять для нас є справді важливим, а що не варте і крихти нашого часу.

Іноді навіть чотирьох тисяч тижнів замало, щоби це з'ясувати. Тому скрольмо свій фейсбук далі.