Як раніше люди жили? Не в історичній прозі, де в одного донецького автора «кімната мала жіночий вигляд», а за звичайного, чоловічого і не обов'язково геройського життя. Хата була скромно обставлена, але не через злидні, а скоріше через жіночий все ж таки вигляд. Точніше, погляд. Коли вона після школи приходила нібито по мій інститутський підручник, без огляду на підтиснуті мамині губи, і всідалася, скажімо так, на моє ліжко. Дивилася на голий стіл, етажерку з книжками і моделлю супутника, три портрети на стіні – Ленін, Сталін та доктор Заменґоф, винахідник міжнародної мови есперанто. Тобто, вибачте, це я задивився на її достоту не школярський, а справді жіночий вигляд – Леннон, Старр і плякат гурту "Sigue Sigue Sputnik".

По тому ми стояли з приятелем навпроти трамвайної зупинки з похмурим людом і міркували, куди податися. Приятель був у модному светрику в ромби, я – в блейзері у зиґзаґах. "Da Ya Think I"m Sexy?", як співав Род Стюарт. Про що ж ми тоді думали? А про що можна було думати студентам у двадцять років, вийшовши з пивного павільйону, де в Борзоконя жаль груди розриває? Один щойно повернувся з армії, другий мало не вбився, падаючи з церкви, куди їх обох занесло. Так само по копаному, тобто через трамвайну колію, до нас несподівано припхався чолов'яга з тієї зупинки. "Хлопці, – щиро сказав він. – Хлопці, ви такі гарні. Як я був замолоду".

Ми з приятелем перезирнулися і придумали, куди нам треба. Він був, якби хто бачив, у бабиній кофті, я – в дядьковій, ще й в лакових туфлях діда.

Стиляги.

Читати далі:

https://www.yakaboo.ua/ua/mij-drug-rajmon.html

Фото: Sigue Sigue Sputnik