…Пригадується, у 90-х був кіношний «транспотінг» – таке собі гобі «перераховувати вагони», натомість у книжці Наталії Атамась «Пташина історія: скандали, інтриги і мистецтво виживання» (К.: Віхола) маємо «бердвочинг» – спостереження за птахами. Вагони, пташки… І якщо колись німецький письменник Гесе писав, що жодна роботяща людина не подала б йому руки, якби дізналася про його «творчі» вештання вулицями у пошуку натхнення, то нині це найбажаніший стан для діяльності. Думати і фантазувати – це теж робота, як і гортання стрічки у смартфоні, якщо вже перефразувати Довлатова з його читанням газет як професії письменника.

Утім, фантазувати можна про будь-що, не заборонено. Скажімо, про те, що спільного у чубатих синиць і українських господинь? Чому самкам пінгвінів подобаються гладкі чоловіки та чим Дарвіну не вгодили павичі? Чи справді існує лебедина вірність і як качки дають раду нахабним залицяльникам? І чому українцям слід перейматися через папугу Крамера, що оселився в Києві? Словом, Гічкок з його «Птахами» відпочиває.

Відповіді саме на ці запитання знає авторка-орнітологиня, яка у своїй книжці розповідає про те, як живуть птахи і наскільки їхня поведінка схожа на людську (чи то навпаки — наші звички нагадують пташині). Наталя з гумором пояснює, для чого птахи заводять гареми та як «редагують» кількість і якість власного потомства, як вони будують гнізда й шукають пару, планують зимування та чому пари розлучаються і залишають свої родини.  Особливе місце у книжці присвячено культурі бердвочингу, тобто спогляданню й дослідженню птахів, і його терапевтичному впливу на людей. Кажуть, авторка любить оперу, веслує на байдарці, виховує сина і заодно кота.

На фото: кадр з фільму «Птахи» А.Гічкока