Російське Дитятко Ісус, яке здолало Царя Ірода (СРСР), його повитухи та контужена риба, приголомшена динамітом.

Мені 54, і я лише кілька років тому почала розгрібати історію своєї юності під час трагічних подій у Тбілісі. Я вважала: оскільки я є свідком цих подій зсередини, то володію інформацією. Я можу розповісти з точки зору контуженої риби, яку викинуло на берег. Яка вижила і знайшла воду, на відміну від інших риб, котрих браконьєри зжерли, зваривши з них юшку.
А трагічну історію свого діда, учасника українського опору, я зрозуміла лише два роки тому. Я просто знала, що мій дід — «українець».
І я не знала, що наші події в Тбілісі 9 квітня 1989 року та 22 грудня 1991 року — це продовження полювання КДБ на бандерівців. На УПА. На мого діда.
Чистилище? Ні, справжнє пекло.
Ви скажете, що це мої проблеми, проблеми мого розумового розвитку.
Коли ми всією родиною емігрували до Праги після війни 2008 року, журналіст Володимир Тольц, співробітник Радіо Свобода, зателефонував сам і завітав до нас. Бо він дізнався, що якісь діячі переїхали жити до Праги після війни Росії проти Грузії.
Хіба могла я припустити, що цей «гуру» прийшов для того, щоб «пасти й вести».
Вони бачили, як я металася. Я приїхала саме до Праги, тому що в Празі було Радіо Свобода. У моєму логічному ланцюжку Радіо Свобода було тією «лампочкою, яка мала загорітися і пролити світло на чорне пекло».
В історії з переворотом грудня 1991 року та терором Мхедріоні ми знали, що вороги — Мхедріоні. Вони влаштували переворот, вони вбивали й ґвалтували, грабували й ґвалтували.
Але Росія в грудні 1991 року була «дитятком Ісусом», яке перемогло царя Ірода (СРСР). Так подавали Росію Єльцина всі гуру свободи слова — журналісти, радянські дисиденти, західні медіа, президенти США — Буш, потім Білл Клінтон. Цей образ «дитятка Ісуса», яке вижило заради нашого спільного порятунку, але якому досі загрожують Зюганов, Баркашов, Макашов і Жириновський, засів як кілок у свідомості всіх, для кого СРСР був злом і хто радів розпаду цього чудовиська.
До ворогів «дитятка Ісуса» додали Звіада Гамсахурдіа, а згодом Джохара Дудаєва.
Із приходом Путіна я перестала дивитися НТВ і почала слухати «Эхо Москвы». Я знаходила підтвердження своїх відчуттів: НТВ обвлюванює. На «Эхе Москвы» молодці, вони так само, як і я, ненавидять Путіна. У Чечні — гад Кадиров, але за великим рахунком я нічого не розумію, що відбувається в Чечні.
З Чечні йде щось таке страшне, вороже й незрозуміле, від чого треба просто триматися якомога далі.
Я займаюся архітектурними проєктами, моє життя минає в Мілані та Нью-Йорку, я товаришую з великим Гаетано Пеше та веду з ним інтелектуальні розмови про сучасне мистецтво.
Аж ось настає 2006 рік, і закручуються події навколо Грузії, коли в Москві та Петербурзі директори шкіл складають списки грузинських дітей.
А потім — війна серпня 2008 року. «Эхо Москвы» звинувачує Саакашвілі, на BBC звучить, що Грузія першою розв'язала війну й напала на сплячих осетин і російських миротворців. До Цхінвалі їде Гергієв з оркестром. Чичваркін відкриває в Цхінвалі бізнес, щоб сподобатися російській владі та особисто Путіну. Московська редакція Радіо Свобода випускає інтерв'ю Шендеровича з «його близьким другом», генералом СЗР Кобаладзе, потім — інтерв'ю Шендеровича зі співробітником «Меморіалу» Черкасовим. Із цих інтерв'ю ясно: Саакашвілі — гад, псих, перший почав. А заодно в цих інтерв'ю прослизає, що проблема Південної Осетії почалася ще в 1990 році, коли гад Гамсахурдіа вбивав осетин, але миротворці Мхедріоні виявилися мудрими миротворцями. «Так, про користь бандитів», — підтягує Шендерович.
Ось тут я, контужена риба, викинута на берег динамітом браконьєрів «Мхедріоні», яка вижила в штучному басейні для розведення лосося, починаю метатися і вистрибувати з води.
Головне було усвідомити, що я і є риба, навколо якої розставлені сіті, сильця, вудки, спущені блешні, а водойма патрулюється браконьєрами в човнах із динамітом напоготові, аби вбити й приголомшити дурних риб.
Я як людина з радіотехнічною освітою чудово знаю, що таке радіотехнічний ланцюг.
Що потрібно зробити, аби «загорілася лампочка».
І для чого використовується резистор — опір, — щоб «лампочка правди» не загорілася.
Щоб це збагнути, треба розібратися з тими радіотехніками, які склали цю радіотехнічну схему для забезпечення сенсу: «молода російська демократія — це Спаситель, дитятко Ісус».
І зрозуміти, що в справжньому ланцюгу правди резисторами — опором для того, щоб загорілася лампочка, — були ті «хороші росіяни», яких сьогодні запустили на деякі українські канали. Вони й виконують роль резисторів у ланцюгу правди.
Я впізнаю в українцях сьогодні себе, коли я була рибою, приголомшеною динамітом браконьєрів. Частина риби має загинути, а вижила частина повинна бути контужена, хапати зябрами повітря, а повітря вам подадуть спеціальні люди, які прикидаються вашими друзями й рятівниками, повитухами «Спасителя дитятка Ісуса», а насправді стоять у ботфортах у човнах браконьєрів.
Ці браконьєри з п'ятого управління Філіпа Бобкова поставили резистори в ланцюгу «опір України — УПА — мій український дід у Грузії — Ніч саперних лопаток 9 квітня 1989 року — переворот проти Звіада 22 грудня 1991 — Буча та Маріуполь 2022».
Моя історія контуженої риби, яка вижила і лише до 50 років почала розбиратися в радіотехнічній схемі, — це історія, в якій нам усім необхідно розібратися.
Тому що досі дискурс «демократична Росія — це Спаситель дитятко Ісус, яке вбило Царя Ірода СРСР» залишається фундаментом для західної демократії.
Тому повитухи цього сатанинського дитяти й шерстять на українських каналах — як волхви «західної демократії».
Сьогодні о 18:00 (CET) виходить програма на I NEWS, у якій ми вперше покажемо архівні матеріали, що їх приховали резистори-браконьєри.
Зараз настав час, коли війна приходить у дім до ворога.
Я дуже сподіваюся, що цей матеріал стане тим динамітом, який підірве човен браконьєрів і резисторів, котрі перекривали струм у ланцюгу правди.