Із встановленням Єльцинської нової влади офіційні інституції, кіностудії, спілки, театри, видавництва, телебачення, академії виявилися забитими радянською сволочу, що навісила на себе гасла: «ми і є нова Росія».
Бездарність перемогла остаточно.
Характерно, що спостерігати та спрямовувати «творчу інтелігенцію» на шляху побудови російської демократії був покликаний саме Бобков.
З інтерв'ю, яке Бобков дав виданню «Цілком секрено»:
«Що б не говорили, а у післявоєнній Прибалтиці та Україні більшість населення підтримувала радянську владу. До війни Литва була злиденною державою, а в Союзі Литва стала процвітаючою, з першокласною промисловістю, розвиненою культурою. Те саме в Естонії, Латвії. Вони б ніколи не пішли, якби не посипалося наше „керівне ядро“ і не підігрівалися б націоналістичні настрої».
Дізнаєтесь основну думку? І ось так усі ці роки нескінченні Шендеровичі, Латинини, Кисельові та Муратови промивали мозок обивателю з ліберального сегменту, дотримуючись настанов генерала.
В інших сегментах працювали їхні колеги.
Задорнов і Жванецький обробляли не політизовану більшість, Проханов і Дугін працювали з патріотами.
Знаєте на чому тримається сервільне ставлення до влади та прагнення догодити начальству?
На відсутності духу свободи, немає вільної думки у бездарності, це універсальна формула.
Бездарність на службі у посередності.