Сьогодні виповнюється 105 років від дня першого виконання «Щедрика». Серед музичних символів Різдва цей невеличкий твір поступається популярністю, мабуть, тільки "Jingle Bells". Таким феноменальним успіхом «Щедрик» завдячує Голлівуду (його можна почути в "Home Alone", "Harry Potter and The Prisoner of Azkaban", "Die Hard", "The Simpsons" та в інших кінохітах), а своєю появою на світ – Миколі Леонтовичу. 23 січня виповниться 100 років від дня його вбивства.

Майбутній композитор народився на Полтавщині в родині священника. Але його батько не тільки проповідував, ще й керував хором семінаристів, грав на віолончелі, скрипці, гітарі. Мама Миколи прекрасно співала, і від неї він успадкував любов до народної музичної культури. Тому хоча хлопчик, продовжуючи сімейну традицію, і здобув освіту в Шаргородському духовному училищі, а потім у духовній семінарії, він мріяв пов'язати своє життя з музикою.

Робити інструментальні та хорові версії українських народних пісень Микола Леонтович почав ще в бутність семінаристом. Ймовірно, вивченню теорії музики він приділяв більше часу і старання, ніж богослов'ю, тому що після закінчення семінарії вирішив працювати вчителем в сільській школі і організував самодіяльний симфонічний оркестр. Сам Микола грав на скрипці, фортепіано, декількох духових інструментах, і своїм ентузіазмом залучав до кола своїх однодумців дуже багатьох людей. У його житті були різні періоди і різні міста, але будь де він ставав організатором і керівником оркестру або хорового колективу, поглиблюючи самостійно і за допомогою наставників свої музичні знання та навички.

Зрозуміло, що коли Микола переїхав до Києва, він став однією з ключових фігур в колах місцевої культурної інтелігенції, і серед його нових друзів з'явився Олександр Кошиць, хормейстер і диригент Київської опери. Вони були практично ровесниками, обидва — з сімей священиків, обидва працювали вчителями на початку своєї кар'єри і обидва — безмежно закохані в музику взагалі і в український фольклор, зокрема.

Крім своєї основної роботи Олександр Кошиць приділяв багато уваги і самодіяльним музичним колективам, яких на початку XX століття в Києві утворювалося дуже багато. І з його легкої диригентської руки хор студентів Київського університету став першим виконавцем «Щедрика» в Святвечір 1916 року. Хто міг подумати, що наступний рік поставить хрест на колишньому житті всіх присутніх на концерті, а також на життях мільйонів інших громадян Російської імперії?

Для України почались буремні часи, коли, здавалося б, можна було думати тільки про виживання. Але у січні 1919 году за дорученням уряду УНР під керівництвом Петлюри було створено Українську республіканську капелу для популяризації національної музичної культури за кордоном. А вже в кінці березня того ж року музичний колектив вирушає гастролювати Європою. Очолив капелу Олександр Кошиць.

Звісно, він знав своє діло, тому турне капели мало шалений успіх. Вона вперше для світу презентувала українську культуру, як дивовижне самостійне явище. Гастролі продовжувалися до 1922 року, і не тільки тому, що всі європейські країни хотіли прийняти колектив. Після падіння УНР вже не було, куди повертатися. Звісно, частина хористів залишила капелу, щоб розділити долю своїх родин, ще частина відділилася, щоб заснувати Руський хор, який згодом став базуватися в Ужгороді, але основний склад продовжував концертувати, і був запрошений імпресаріо Максом Рабинов (Max A. Rabinoff) до Сполучених Штатів, як Український національний хор.

Розпочалися гастролі концертом в найпрестижнішому залі Америки – легендарному Carnegie Hall. І там же, у Нью-Йорку, був зроблений перший аудіозапис «Щедрику». Кожен виступ колективу глядачі сприймали «на біс», тому американський тур хору продовжився виступами в Бразилії, Аргентині, Уругваї, та на Кубі. У 1924 році Український національний хор, виховавши десятки музичних діячів і диригентів, перестав існувати.

Олександр Кошиць, маючи величезний музичний авторитет, залишився жити і працювати в Америці, де займався підготовкою хорових диригентів, писав церковні твори, переобробляв народні пісні, пізніше переїхав до Канади. А що ж його друг?

Леонтовичу довелося покинути Київ, він знайшов притулок в Тульчині на Вінниччині, де заснував музичну школу і працював над оперою «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Бориса Гринченка. В січні 1921 року він приїхав провідати рідних. Того ж дня до батьківської хати попросився заночувати незнайомець, показавши господарям документи співробітника Гайсинської ЧК на прізвище Гріщенко. Зранку він застрелив Миколу Леонтовича, зв'язав його батька і сестру, і, забравши з дому всі цінні речі, подався геть.

Достеменно невідомо, що саме було приводом для вбивства. Можливо, взагалі, пограбування. Існує тільки рапорт з архівів КДБ, оприлюднений у 1990-х роках, в якому зокрема зазначено: «В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости Николая Леонтовича 43-х лет, у которого Грищенко ночевал».

Єдину оперу композитора завершив Мирослав Скорик, а його «Щедрик» після тріумфальних гастролей Українського національного хору так прийшовся до душі американцям, що Петро Вільговський (Peter J. Wilhousky) для радіо NBC у 1936 році створив англомовну версію колядки від назвою "Carol of the Bells".

Існує безліч музичних інтерпретацій «Щедрика». Крім найвідоміших у світі хорових колективів, його виконували Destiny's child, Pink Martini, AlDiMeola,Metallica, і навіть баскетболісти NBA ударами м'ячів. В грудні 2020 року Оркестр військово-повітряних сил США запропонував нову неймовірну версію твору: