В контексті боротьби за українську незалежність часто випливають наративи про те, що Україна є «молодшим братом» Росії, або ж просто частиною Росії. В нашій державі вважається, що таке апелювання було до тих, хто не «визначився зі стороною» у 2014 році, або ж все ще мав ностальгію за спільною історією з часів СРСР.
Якщо проаналізувати історичні події, то можна побачити, що риторика про «молодших братів» та «один з росіянами народ» наробила нам шкоди не тільки у суспільстві, а і на зовнішній арені. У цій статті я буду говорити про ситуацію до російського повномасштабного вторгнення 2022 року, бо зараз вже більша частина світу зрозуміла, що українці і росіяни — це абсолютно різні народи, тому прошу зважати на це. Але відлуння цих наративів можна побачити навіть через 11 місяців війни
Як крали нашу історію можна дізнатися з прекрасної статті Радіо Свобода. Петро I та Катерина ІІ провели ребрендинг Московії саме в той час, коли структурувалися правописи сучасних європейських мов. Історичні документи переписувалися таким чином, щоб зафіксувати думку, що Московське князівство є правонаступником Київської Русі. Навіть в наш час в іноземних мовах немає різниці між «руські» і «російські» — для них все "russian". Правда, варто зазначити, що в англійській мові існує слово "ruthenian", що позначає жителів Київської русі та українців до XIX століття, але навіть система автовиправлення не запропонує вам це слово. Таким чином, вийшло, що наші предки, які відносили себе до Київської русі та входили в історію як «русини», а не «українці», автоматично заходили в категорію "russians". У французькій мові ситуація ще гірше: Київська Русь, до недавнього часу, була "La Russie Kievienne" і якщо перекладати дослівно, то це буде «Київська Росія». Через це наші культурні надбання: кулінарія, мистецтво, звичаї, виходячи за межі імперій автоматично ставали частиною "russian culture". Це стосувалося і вихідців з України. Так, королева Франції Анна Ярославна, яка була «руською» стала "russian", а Ігор Сікорський все ще вказаний як "American-Russian" в англійській, німецькій, румунській, французькій версіях Вікіпедії.
Давайте ж звернемося до найпопулярнішої книги про історію дипломатії, а саме до праці Генрі Кіссінджера «Дипломатія», яку він написав у 1994 році, коли Україна вже була 3 роки як незалежною. У вказаній книзі Україна згадується 7 разів на 900 сторінках, коли ж Росія 1 269 разів. При цьому пан Кіссінджер підводить під поняття "Russia" і "Soviet Union", і "Russian Empire", що є надзвичайно неправильним. Україна ж є якимось таким собі суб'єктом великої "Russia", який постійно намагався відділитися. Перша згадка про Україну навіть містить артикль "the", який може вживатися лише до територій та островів. Тобто у свідомості дипломатів та політиків ми повинні були б вважатися чимось невіддільним від Росії.
В цьому контексті надзвичайно цікаво звернути увагу на питання озброєння, яке до певного моменту було на території однієї спільної держави. Якщо раптового розвалюється велика країна поряд з вами і у неї був найбільший ядерний арсенал, величезна кількість інших озброєнь, то виникає ситуація, що біля вашого кордону з'явилися країни поменше, але з ядерним потенціалом як у всіх ваших союзників разом узятих. Але ж і ота стара велика країна нікуди не зникла, просто від неї відвалилися суб'єкти, які і до цього моменту багато бунтували та намагалися відділитися. І виникає таке питання: «Що робити з тими запасами зброї, які опинилися у руках цих нових суб'єктів?». Уявіть собі, що ви американський чи європейських політик з великим стажем, ви були на багатьох самітах та перемовинах, і всюди ви зустрічалися з "russians", а не з "ukrainians". І виявляється, що у цих "ukrainians" в руках опиняється третій у світі ядерний потенціал. Потім ви відкриваєте книжку з історії і знаходите, що у "ukrainians" була держава у 1917-1921 роках, але тепер території, які належали тій країні, знаходяться у складі ваших сьогоднішніх чи майбутніх союзників.
Майже за вікном, ви бачите, який кривавий поділ територій відбувається у Югославії, яка не мала ядерної зброї. Вітаємо! Ваша уява почала малювати ядерну зиму і всесвітню війну. Треба терміново щось зробити з ядерною зброєю цієї нової країни. І кому ви будете довіряти більше: якимось невідомим людям з Києва, чи давнім знайомим з Москви? Тим паче, що нещодавно ви дійшли згоди по отриманню ядерного палива з їх боєголовок і вже очевидно, що новий уряд росії надзвичайно відкритий до переговорів і готовий обмінювати будь-що на валюту. Таким чином, у вашій голові вималювалася прекрасна схема: Україна передає своє озброєння Росії, а ми потім купимо уран з цих же боєголовок і зробимо їх ракети непридатними до використання (Програма «Мегатонни в мегавати» за якою планувалося купити 500 тонн російського високозбагаченого урану (що еквівалентно 20 008 ядерним боєголовкам)).
Тепер ви можете зрозуміти звідки взялася промова Президента США Дж. Буша-старшого «котлета по-київськи», в якій він закликав Україну до федерації з Росією і відмови від незалежності. І через це американці у 1990х-2000х роках виділяли гроші на знищення наших звичайних озброєнь і уважно контролювали виконання нами цих домовленостей.
Будучи сенатором США, Барак Обама домігся виділення 48 мільйонів доларів федерального фінансування, щоб допомогти Україні знищити тисячі тонн зброї та боєприпасів.
У серпні 2005 року, лише через сім місяців після складання присяги, Обама разом із тодішнім сенатором-республіканцем від штату Індіана Діком Лугаром вирушив до Донецька, щоб оглянути місце зберігання звичайних озброєнь.
Вони зустрілися в Києві з президентом Віктором Ющенком, доводячи, що існуюча програма спільного зменшення загрози, яка охоплює знищення ядерної зброї, має бути розширена та включати артилерію, стрілецьку зброю, зенітну зброю та звичайні боєприпаси всіх видів.
Після зупинки в Лондоні сенатори повернулися до Вашингтона і заявили, що США мають виділити кошти для прискорення знищення понад 400 000 одиниць стрілецької зброї, 1000 зенітних ракет та понад 15 000 тонн боєприпасів.
Математично і логічно було прораховано все. Але знову забули за людський фактор. В «зрозумілій» для Європи та США Росії до влади у 1999 році прийде диктатор з КГБ. Американським і європейським аналітикам потрібно було читати не «Дипломатію» Кісінджера, а «Україна — не Росія» Кучми.