Давайте зануримося ось у цей вірш:

***

Гей! Далеко Чорне море,

Чайки плинуть у тумані;

Пальми й замки на Боспорі –

Мов комиш густий в лимані.

І горять, як очерети,

Як трава суха на схилі,

Грізні щогли й мінарети.

Линьте, чайки! Грайте, хвилі!

Гей, козак паном

Хвиль з ранніх літ.

Гей, у похід! Гей, у похід!

З нашим гетьманом,

Гей, у похід.

***

Ми відчуваємо тут дух героїзації української козацької минувшини – саме на цьому  козацькому міфі почалося відродження української культури й формування сучасної української літературної мови в першій половині ХІХ ст.

Здається, що це начебто фрагмент із Шевченкового «Гамалії». Насправді ж, ця поезія була написана років за десять до згадуваної поеми ТГШ. Вона була написана сьогоднішніми ювіляром – паном Юліком.

Нині — чергова річниця від дня народження Юліуша Словацького (пол. Juliusz Słowacki), що народився 4 вересня 1809 у місті Кременець, нині Тернопільської області. Автора поеми «Змій», фрагмент з якої наведено вище.

Юліуш Словацький у світовому літературознавстві вважається одним із найвизначніших представників слов'янських літератур.

Він прожив коротке (менш ніж 40 років), але яскраве й бурхливе життя.

• Цей поет і драматург – поруч із Адамом Міцкевичем та Зигмундом Красінськім – є засновником польського романтизму (власне їх трьох і називають «могутньою трійцею» засновників сучасної польської літературної мови, а з Зигмундом вони особисто товаришували та навіть кохалися з однією жінкою – щоправда, в різні часи – їх обох надихала муза цілого покоління польських митців-романтиків Йоанна Боброва (Йоанна Бобр-Піотровіцька, пол. Joanna Bobrowa))
• Його творчість мала величезний вплив на розвиток літератури Польщі.
• У частині своїх творів Юліуш Словацький відтворює чимало подій з історії України (драми: «Срібний сон Саломеї», «Беньовський» та «Ксьондз Марек» — з доби Коліївщини та Барської конфедерації; «Ян-Казимир» — дійшла в уривках, з часів Хмельниччини), змальовує пейзаж Волині і Поділля та міста Кременця («Фантазій", "Балладина", "Лілля Венеда"), використовує українські мовні елементи (Українська думка, Змій); події в драмі "Мазепа" відбуваються в одному з подільських замків (до речі, Мазепу він висвітлює не як мертвий іконічно-схематичний образ, а як живу непересічну особу – палкого коханця й поціновувача жіноцтва, діяча-державника, звитяжця й мудрого політика).
• У поетичній повісті "Змій" поет у фольклорному дусі відтворює образ козацтва.
• У незакінченому романі "Король Лядови" (1832 р., французькою мовою) події розгортаються у славнозвісній Софіївці та на Поділлі, побіля річки Лядови (ліва притока Дністра). Також у цьому творі Ю. Словацький передбачає виникнення самостійної української літератури на фольклорній основі.
• Україні теж було присвячено драму "Горштинський" і "Пісня козацької дівчини".

Іван Франко назвав Словацького "співцем Поділля", бо Юліуш вважав його частиною "своєї Вітчизни давньої". Тут він провів своє дитинство, і часто приїжджав у 1825—1830 рр. до своїх родичів у маєток Юлінки у Верхівці, відвідував Бар і околиці. Згадки про мешканців Поділля — "добрі й приємні, яких мало на світі" є в його найкращих творах поемі "Беньовський" (1841) та ін.

А наш сучасник, професор-літературознавець Петро Кралюк ще у 2009 р. називав пана Юліка "нашим польським Гоголем" (https://vsiknygy.net.ua/review/966/) через подібність їхніх доль та необхідність зробити доленосний вибір на тлі занепаду еліт Речи Посполитої та Гетьманщини: "Юліуш Словацький, як і Гоголь, мав українські корені й писав про Україну. До того ж глибше, ніж Гоголь, осмислював українські проблеми. На жаль, про Словацького в нас знають набагато менше, ніж про Гоголя. І лише деякі його твори перекладені й видані українською мовою.

Гоголь і Словацький народилися не лише в один і той же час. У їхніх долях було чимало подібних моментів – походили вони з провінційних дрібношляхетських родин, в яких перемішалася українська й польська кров. Корені цих родин були на Волині. Між батьком і матір'ю як Гоголя, так і Словацького була помітна різниця у віці. До того ж і один, і другий письменник втратили батька дуже рано. Гоголь і Словацький отримали приблизно однакову освіту, намагалися робити кар'єру у столичних містах (один – у Петербурзі, другий – у Варшаві). У літературі письменники належали до "романтичної школи". На їхні життя й творчість помітно вплинуло польське Листопадове повстання 1830 р. Правда, тоді як Словацький став революціонером, а його вірш "Богородице, сталося диво!" перетворився на гімн польських повстанців, то Гоголь, навпаки, став контрреволюціонером. Він навіть відмовився від польської частини свого прізвища – Яновський.

Гоголь і Словацький довгий час жили за кордоном. Перший – подорожуючи, другий був змушений емігрувати. Місця їхнього закордонного перебування сусідили – Франція (Париж) та Італія. Обидва здійснили подорож до Святої землі, в Єрусалим. У зрілому віці Гоголь та Словацький відзначалися глибокою релігійністю, містицизмом. Так само обидва вони мали серйозні проблеми зі здоров'ям. Зрештою, і один, і другий не знали родинного щастя й померли приблизно в однаковому віці (їм було близько сорока років)".

У творчості Юліуша Словацького чільне місце посідав український патріотизм. Попри всі негаразди, непорозуміння між близькими народами, Словацький вірив у відродження України. Для нього Україна була не географічним поняттям, як для Адама Міцкевича й багатьох інших видатних польських інтелектуалів. Це – край, який має своє багате культурне обличчя, вважав Словацький, а отже, й право на самостійне існування (в дружності із братнім польським народом).

"Український патріотизм Словацького, – зазначає Дмитро Павличко, – може бути справедливо порівнюваний хіба що з патріотизмом Шевченка. Йдеться тут не стільки про схожість образів, метафор на тему воскресіння народного духу, а насамперед про релігійне, нездоланне переконання обох поетів у тому, що невмирущість нації походить із її страждань і непокори". Подібні міркування висловлює й літературознавець Стефан Козак.

Словацький небезпідставно вважав, що занепад Речі Посполитої стався не в останню чергу через те, що свого часу її еліта занадто пригнічувала й не давала достатніх свобод українському народу, який мав би бути, на його думку, рівноправним членом конфедерації братніх народів, що мали спільного ворога – Московію.

… У Києві, неподалік від костелу Св. Миколая (витвору ще одного спадкового польсько-українського шляхтича – архітектора Владислава Городецького) розташований скромний монумент Юліушу Словацькому. На відміну від деяких інших монументів Києва, його навіть не обкладали захисними спорудами чи барикадами з мішків піску (через ризики авіа-ударів російських загарбників навесні та на початку літа 2022 р.). Бо козацький дух і спадок наче боронять його від пекельного заліза рашистів.

Сьогодні, коли на полі битви із російськими загарбниками пишеться наше сьогодення й майбутнє, а підтримка України з боку Польщі виявилася однією з найпотужніших з-поміж інших країн Європи, ми також піддаємо ревізії свій погляд на нашу історію й культуру. В цей час ми мусимо згадати й переосмислити творче послання пана Юліка. Після нашої перемоги постать Словацького має посісти чинне місце в пантеоні героїв та мислителів, що мріяли про вільну Україну.

04.09.2022