Неможливо поставити плотину на Ніагарі,
бо Ніагара сама і є плотиною.
Лесь Подерв'янський

Магічний реалізм – це реалізм, в якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфологічного, дійсного та уявного, таємничого. Притаманний передовсім латиноамериканській літературі (“Екуе-Ямба-о!" А.Кампентьєра, "Жубіаба", "Мертве море" Ж.Амаду, "Маїсові люди" М.- А.Астуріаса, "Сто років самотності" Г.Гарсіа Маркеса та ін.), він водночас вкорінений у глибинних фольклорних традиціях та традиціях європейської літератури (дехто вважає формальним фундатором цього жанру Франца Кафку).

Важливо усвідомити, що існує фундаментальна відмінність між магічним реалізмом та фантастикою й фентезі. Фантастика – це те, що може статися, зокрема, завдяки науково-технічному проґресу (Герберт Веллс, Філіп К. Дік, Станіслав Лем), фентезі – те, чого у принципі бути не може (Роберт Говард, Джон Толкін, Анджей Сапковський). А магічний реалізм – це те, що відбувається тут і зараз.

У своїй Нобелевській промові Габріель Гарсіа Маркес зауважив: "…ця реальність існує не на папері, вона живе з нами, кожної миті приводячи нас до нескінченних смертей, що стали цілковитою буденністю".

Тут підмічено важливу рису магічного реалізму – література такого типу з'являється там і тоді, де й коли певному народові потрібно переосмислити трагедії минулого, позбутися перенесених травм та набути поштовху для нового раунду розвитку. А народна традиція та міфологія, що ще не розчинилися остаточно в глобальній традиції модерну (та сама магічна складова), дають живильний еликсир для подолання темного спадку давнини.

Ми бачимо це не тільки на прикладі Латинської Америки (з її численними диктатурами та масовим терором). Це ж саме яскраво спостерігалося на Балканах у другій половині XX cт. Звертаючись до таких періодів власної історії, як середньовіччя, османське панування, а також переосмислюючи травматичний досвід розпаду Югославії, що супроводжувався кривавими війнами та етнічними чистками, ціла плеяда талановитих письменників (Мілорад Павич, Ґоран Петрович, Меша Селімович, частково Іво Андрич та ін.) створила незабутній літературний світ, що допомагає сучасним поколінням в цих країнах долати негативний спадок минулого.

З огляду на трагізм нашої історії, магічний реалізм не міг не розвиватися в Україні. Ми бачимо його елементи в творчості митців-попередників, а саме

Голодомор був найбільшою трагедією в сучасній історії нашого народу. Він завдав нищівного удару по нашій національній ідентичності, генофонду та цінностях, водночас завдавши психологічних травм народному егрегору, що не загоюються ще й дотепер.

Саме це дуже тонко й точно відчув Митець (Лесь Подерев'янській), працюючи над своїм романом "Таинственный Амбал".

Книга потужна, особисто мені вона допомогла зрозуміти деякі аспекти самого себе. Вражень багато, і я ділюся ними в цілому циклі нарисів та есеїв, присвячених цьому роману (див. нижче, наприкінці цього допису).

В цій книзі – багато мудрості, я б сказав – там живе дзен. В ній є місце 5 кільцям і стихіям, як у класичному творі майстра Міямото Мусасі. В ній є вияв дії цих стихій у буденній історії життя 5 шкільних друзів (інтелігентних хуліганів з київського Печерську), що через 30 років після закінчення школи опиняються разом на шляху пошуку істини й шляху до себе.

В одному з цих приятелів (на прізвисько Подя) можливо пізнати деякі автобіографічні риси Митця, в образах інших друзів постають збиральні образи (і десь там заховані дитячі роки мого професора з Могилянки Олександра Дергачова, з яким Митець приятелював і навіть сидів за однією партою в школі).

У цьому романі говорять різними мовами. Профанно-буденні речи трапляються російською й суржиком, десь в нетрях Нью-Йорка до Поді промовляють ламаною англійською пуерторіканці-контрабандисти та пристрасні красуні-латинос, перемежаючи це смачними іспаномовними лайками, а підтягнута сексуальна бабуся-американка підтримує Подю дружнім закликом WASP-ів , "Keep cool". Шляхетні ж та витончені речи трапляються українською (це Провідник, що допомагає п'ятірці друзів) та французькою (вона звучить на межі диких куточків конголезьких джунглів, де Подя зустрічається з місцевою старою відункою).

В цій книзі посеред калейдоскопу пригодницьких подій і філософських роздумів розкидані краєзнавчі нариси й нотатки про Київ – нотатки справжнього киянина, що закоханий в це місто. Опис містики Гідропарку, маршрутів руху енергії цими алеями й стежками парку Шевченка, навколо пам'ятника Пророку, та навіть дотепні кепкування з надмірної пафосності ресторану "Опанас" (який я сам, до речі, полюбляю) відкриють для читача несподівані риси давнього і водночас ультра-сучасного Києва.

І в романі є метелики – як знаки й провісники швидких і карколомних змін та духовних наснажень в житті героїв. Щоправда, тут фігурує не сонцевик будяковий (репійниця, Vanessa cardui), що на початку червня 2019 року здивував як пересічних обивателів, так і маститих вчених своїм масовим льотом у Києві, а його більш локальний родич з родини німфалід – сонцевик кропив'яний або Ванесса червоно-руда (Aglais urticae).


В цій книзі трапляються лайливі вислови, що можуть шокувати цнотливих випускниць інститутів шляхетних дівиць. Але вони, як завжди в творчості Митця, є знаряддями деконструктивізму, коли він свідомо розвінчує або руйнує примари минулого та те, що тягне нас назад (імперські міфи, рускій мір, совкову ментальність, жлобство, бидлячі цінності пересічних свинопасів та копачів картоплі — прОстого нАроду — на теренах Дикого Поля тощо).

Хтось може запитати – а до чого взагалі цей роман? Де тут зв'язок з філософією й бізнесом? На це можу відповісти лише так – із-за лаштунків цієї книги (ховаючись в образі Провідника) виходять поважні Лао Цзи, Сунь Цзи та дідусь Іцик (себто, гуру світового менеджменту Іцхак Адізес).

В романі Леся Подерев'янського "Таинственный амбал", попри весь його пригодницько-філософський та подекуди гумористично-саркастичний антураж, міститься дуже багато пророчих зауважень, переконливих міркувань та світоглядницьких тверджень.

Поміж плину подій окремих новел роману, що переплетені наче кільця стихій у класичному творі майстра дзен Міямото Мусасі, Митець, наче бісер, розкидає мудрість. Він зауважує, як глибинні цінності, а також спадок історичних драм народу і подій життя окремої людини (особливо, у дитинстві) проявляються у буденних щоденних вчинках і словах.

Зокрема, Митець, немов олійною фарбою на полотні, відображає спотворення людських доль і світогляду сучасних земляків впливом Голодомору на їхніх предків.

І врешті головні герої постають перед питанням: "Чи готові ви жити?" — тобто, чи готові ви ставати з обивателів-бевзів шукачами істини й творцями? Чи готові ви долати спадок Голодомору в собі?

В романі дуже багато потужних діалогів. І крилатих висловів, що в майбутньому стануть так само цитованими, як і знані вислови з ранніх п'єс Митця.

Нижче я хотів би навести лише дещицю таких діалогів та фраз.

***

Описуючи двох міліціянтів, що раптово вигулькнули з туману перед Подею та його другом Базилем вже у подіях 2013 року (приятелі в той момент мирно цудурили портвейн та їли кров'янку десь в тиші галявини позаду Фролівського монастиря на київському Подолі), Митець підкреслює: "Они родились в то время, когда развитому социализму пришел п*здец, их родители стойко несли вялое проклятие советской селекции: им не хватало мужества покинуть уютные села (где их родители когда-то ели лободу, а иногда и соседских мальчиков), чтобы стать начальниками, работниками отделов культуры и депутатами, они цеплялись за свои огороды, генетическая память о голодоморе сделала их неудачниками, и свою грусть они передали детям, которые все-таки уехали в город, чтобы стать ментами".

***

У нижченаведеному фрагменті Митець описує зустріч із Провідником, що визначила віраж долі друзів — вийти із зони простих обивателів та стати на шлях пошуку істини (шлях Таємного амбала).

"….
— Почему Вы нас позвали? – спросил я [Подя] – Чтобы покурить на перроне?
— Я вас не звав, — сказал рыбак.
— Но Вы же сами сказали "на выход, опасно", — сказал я. – А что опасно? ...
— Я сказав: уйоб*йте, якщо жити хочете, — жити, а не бухать портвейн і страждати ….
Взгляд его прожег меня до пупка, уши заложило, угасшая было металлическая сила спиралью поднялась к горлу. ....
....
— Ну Вы, пророк хр*нов, — сказал я, пытаясь быть грубым, — может, Вы скажете, что это было?
— Я не пророк, — сказал рыбак, — і давайте без грубощів. Повірте, я не хочу вас ображати, це не в моїх інтересах. І не в ваших інтересах ображати мене.
Он сказал это мягко и ласково, но меня уже несло по инерции
— Так Вы теперь наш учитель? – сказал я. – И как нам Вас называть? Шифу? А кланяться надо?
— Називайте мене Провідник, — сказал рыбак, — так мені більше подобається. Кланятися необов'язково. Хоча, якщо хочете, можете розбити собі лоба, я не проти. І не розмовляйте зі мною кацапською мовою, від деяких слів я просто блюю. Наприклад, коли кажуть "уха" замість "юшка" і "лук" замість "цибуля".
"Ну начинается, — подумал я. – Сейчас услышим про трипольскую культуру".
— Не почуєте, — сказал Провідник, так быстро, что я покраснел. – Якщо вам не цікаво, хлопці, можете іти бухати далі. …
— Що це було? – спросил Базиль.
— Це Амбал, — сказав Провідник просто. – Він вийшов на полювання, привіт, давно не бачились.
— Який Амбал? За ким полювання? – спросил я.
— За вами, придурки, — сказав Провідник.- Ви готові померти?
— Всі ми помремо, — сказав Базиль, — тут нема нічого такого …
— Тоді сформулюємо питання інакше, — сказав Провідник. – Ви готові жити? "

***



"Іноді для того, щоб змінити світ, достатньо змінити джерело світла"

***

"Він не був старий. Швидше, він був вічний"

***


"Чи є альтернатива Хаосу?
... Така альтернатива є. Вона називається Північна Корея."

***

"Вміння обертати втрати собі на користь і є мистецтво воїна"

***

"Ви ніколи не вийдете із замкненого кола, якщо не навчитеся формувати той світ, який вам треба, майстерно ковзати повз вектор його атаки на вас, бо світ завжди атакує, і це не акт агресії — він просто випробовує вас на міцність"

***

Місія "Таинственного Амбала" — допомогти тим, хто пристрасно бажає позитивних змін у своєму житті (і готовий до них), позбутися спадку Голодомору і стану невдахи та вийти на шлях пошуку істини. Саме в цьому і полягає магія, а реалізм полягає в тому, що це цілком можливо – варто лише захотіти цього (і про це я писав раніше в своєму нарисі "Долаючи спадок Голодомору")

Водночас магічний реалізм "Таинственного амбала" йде поруч із двома іншими сучасними творами української літератури в цьому ж жанрі

І вони разом націлені на те, щоб ми згадали себе й стали творцями свого життя (***)

14-15.06.2020

Зауваження:

(*) Я свідомо не згадую тут М. Гоголя з його "Вечорами на хуторі поблизу Диканьки" та М. Булгакова з його "Майстром і Маргаритою" (іншими творами в жанрі магічного реалізму відомих письменників, що були також певним чином дотичним до українського субстрату).

(**) Про "Сни у Святому Саду" я невдовзі опублікую окремий нарис.

(***) Цей есей є продовженням циклу моїх нарисів, присвячених роману "Таинственный амбал". Попередні есеї цього циклу можна знайти за нижченаведеними посиланнями:

1/ Коротка рецензія на роман: https://www.facebook.com/gvyshnya/posts/1021745036...
2/ "Подерев'янський як ліки для постгеноцидного суспільства": https://site.ua/george.vyshnya/21634-poderevyanskiy-yak-liki-dlya-postgenotsidnogo-suspilstva/
3/ "Митець, анти-рагулізм та газовидобування": https://site.ua/george.vyshnya/22277-mitets-anti-ragulizm-ta-gazovidobuvannya/
4/ "Поява таємничих амбалів": https://site.ua/george.vyshnya/23314-poyava-taemnichih-ambaliv/
5/ "#КакаяРазница Юшка чи уха? Або чи готові ви жити?": https://site.ua/george.vyshnya/25515-kakayaraznitsa-yushka-chi-uha-abo-chi-gotovi-vi-jiti/