Я хочу, щоб ви в це вдумалися.

 

У Херсоні, який знаходиться під тимчасовою російською окупацією (!), містяни знайшли тіло полеглого у боях за місто воїна з Прикарпаття, організували похорон, відспівали в храмі Покрови пресвятої Богородиці (ПЦУ) і поховали. Все це в умовах окупації.

 

Так, для цього українського воїна, який сам не знав, де він загине, чужі люди брали яму. Але чи дійсно чужі? Там не було його мами і тата, братів і сестер. Але були інші мами і тати, брати і сестри. І плакали вони за ним, як за своїм.

 

У цій події стільки простої людської мужності. І непересічної мужньої людяності. Це про наш народ. І про нашу церкву — про те, як важливо її мати. Бо церква — це люди, церква — це спільнота. Громада. Від праіндоєвропейських коренів *grem-‹ *ger- (згортати, збирати), через давньоруську, де слово «громада» означало «купа», «вогнище». Отак стоїмо всі разом на своїй землі.

 

Спочинь, дитино, стомлена у бою. У місці світлому, у місці квітучому, у місці спокійному.

І вертай до нас наступними життями.