- Даша, як добратися до Авдіївки? Вона не окупована? — питаю Daria Bura.
- Та ти сі вспокоїш, чи нє! — відповідає Даша, яку я використовую замість навігатора по наших східних територіях.
- Так прийшов запит від авдіївської лікарні. Там треба все — від мішків для поховання, броніків і касок до їжі, ліків і води.
- Ну тоді треба. Вони там пашуть, як коні, весь цей час.
Словом, що могли, те зібрали і з Igor Trush і хлопцями довезли. Треба ще допомога, тому, сподіваюся, нам пошлють небеса людей, які долучаться. В лікарні немає води, персонал фактично не забезпечують. Медперсонал виконує всі роботи зовні й ходить до хворих по домівках під постійними обстрілами. Магазини не працюють. Тому потреба була навіть у скотчі, плівці, елементарних засобах гігієни.
Як і де передавали, не казатиму. Але мінус один камінь з душі.
 
Що, напевно, мене завжди дивуватиме, так це різниця у ставленні до волонтерів чим ближче до фронту і чим далі від нього.
Звичайно, в Києві і навколо є військові і служби, яким ми допомагали і допомагаємо, які стали нашими друзями (значна частина з них вже на фронті у інших місцях). Але є шанс напоротися на щонайменше непривітне ставлення на блокпостах. І чим далі на захід, тим ці шанси зростають. Це ні кому не в образу і я не узагальнюю, але це підтвердить багато волонтерів.
Тут, на передку, військові готові носити тебе на руках, одразу по вантажу і зовнішньому вигляду розуміють, хто ти і куди саме їдеш, не треба пред'являти мільйон паперів на себе самого і махати подяками від усіх родів військ.
На одному блокпості попросили перепочити і запропонували каву. Ну, ясна річ, ми собі нових підопічних «нарішали» там.
А втім, напевно, дарма дивуюся. Люди звідти виїжджають. Навіть якийсь м'ясокомбінат вивозив свиней. Вивозять майно. Люди у шкільних автобусах махають з вікон нашим військовим і плачуть. Кидати дім — це страшна біда. Недооцінена. Тема біженства взагалі у нас непроговорена і дуже багато моментів лишиться незрозумілими тим, хто цього не пережив. Але це тема для іншої розмови.
Словом, всі звідти, а ми — туди. До тих, хто мусить лишитися, до тих, хто не покидає місце праці через почуття обов'язку та/або вірність присязі.
Авдіївська лікарня прислала світлини і відео, де вони дякують. Чесно, я ставлю тільки світлини, щоб жертводавці бачили, що допомога дійсно дійшла до адресата, і шматочок переписки, щоб ви розуміли, у яких умовах люди працюють щоденно. Подяки — це не в цьому випадку. Ми, вся країна, має дякувати цим героїчним людям, а не навпаки.
 
Будемо допомагати ще. Військовим і лікарям. Долучайтесь!
5168755460187145 (Приват)
4441114420794578 (Моно)
 
«Авдіївка не окупована з 2014 року, запомніть)))» — прокоментувала Даша один з моїх постів.
«Запомнила на всю жизнь))) Вільне місто Авдіївка,» — відповіла я.