Ось вже майже тиждень я спостерігаю за реакцією світу на відкриття угорцями на кордоні із Словаччиною «Меморіалу національної єдності», що містить назви історичних муніципалітетів, «відірваних від їхньої батьківщини», а також зображує карту Угорщини, що включає частини України, Сербії, Хорватії, Словенії, Австрії, Румунії, а також фактично всю територію Словаччини. Супроводжувала це відкриття пасивно-агресивна промова від прем'єр-міністра країни Віктора Орбана. Європейські (особливо це стосується тих країн, на чиї території є претензії) і американські ЗМІ, а також низка високопосадовців відповіли досить різко, попри те, що загалом там співчувають угорським трагедіям сторічної давнини. Окрім того, відповідні реакції отримав і попередній інцидент з подібною картою, опублікованою на сторінці Орбана у соцмережі у травні.

У Washington Post взагалі відверто розкритикували Орбана і наголосили на нездорових претензіях Угорщини не лише до України, а й до Румунії, напруга у стосунках з якою зараз досягла особливо високого рівня. Наші ЗМІ пропустили цю подію взагалі повз вуха. Жодної реакції від українських високопосадовців я також не знайшла.

«Повернувшись до влади в 2010 році, Орбан просунув закон, який дозволяє іноземцям угорського походження і „знанням“ угорської мови отримати паспорти Угорщини. До 2015 року близько 700 тисяч людей отримали ці документи. В 2013 році Орбан закликав етнічних угорців Європи „об'єднуватися“, щоб зробити батьківщину „сильною нацією“. В 2014 році під час його щорічної літньої промови в Румунії (в якій досі живе приблизно 1,5 мільйони етнічних угорців), Орбан визнав, що завдячує електоральним успіхом, який він здобув того року, етнічним угорцям за кордоном, яким дозволили голосувати. В цій же промові він оголосив про свій намір перетворити Угорщину на „неліберальну державу“.

Впродовж останнього десятиліття Будапешт купував ЗМІ й видавництва, щоб працювати з угорськими етнічними громадами. Уряд фінансував спортивні клуби, школи й церкви у громадах, які живуть поблизу угорського кордону. В результаті деякі угорські громади фактично від'єдналися від країн, в яких вони живуть, покладаючись повністю на ЗМІ й культурні інституції, імпортовані з Угорщини. Політичні підходи Орбана в цьому напрямі дуже нагадують тактики Росії щодо так званого „близького зарубіжжя“.

Звісно, Орбан не може відновити Угорщину в тому вигляді, який вона мала до Тріанонського договору. Він не може анексувати частини Румунії, Словаччини чи України. Але його зусилля прив'язують ці „втрачені землі“ до Угорщини й дестабілізують регіон, ускладнюючи зовнішньополітичні цілі США.

Особлива увага Будапешту до етнічної меншини в Україні стала перешкодою для будь-яких зустрічей на найвищому рівні між НАТО і українськими чиновниками впродовж останніх двох років. Напруга у відносинах з Румунією, яка теж входить в НАТО, досягла особливо високого рівня зараз […] Орбан використовує Тріанонський договір опортуністично. Як він сам визнав, етнічні угорці за межами Угорщини дають йому потрібну кількість голосів на виборах, щоб влада лишалася в його руках,» – йдеться зокрема у статті віце-президентки з питань Європи, Євразії й Арктики Центру стратегічних й міжнародних досліджень у Вашингтоні Хізер Конлі "How Viktor Orban turned a century of Hungarian history into a secret weapon" ("Як Віктор Орбан перетворив століття угорської історії на секретну зброю") для видання "The Washington Post".

Промову Орбана у стилі "Make Hungary Great Again", переплетеному зі стилем більш притаманним нашому північно-східному сусіду "навколо одні вороги", не виходить сприйняти багатозначно — пан Орбан надзвичайно категоричний у своїх висловлюваннях. Дісталось усім: і Заходу, і Сходу. І теперішньому, і минулому. Всю промову копіювати сюди немає змісту, але наведу досить яскраву її частину, зауваження до якої мала пані Конлі:

"Сьогодні немає Чехословаччини, немає Югославії та Радянського Союзу. Британської чи французької імперії немає. І те, що залишилося від них, тепер перекручується в мультикультурних лещатах їх мстивих колоній.

[...]

Угорці стискаються і розширюються, як людське серце, але ми живемо тисячу і сто років, коли наші великі засновники держави обрали наше місце. Ми гідно захищаємо Карпатський басейн, що також є нашою місією. Кожна нова дитина угорців — це також новий пост охорони. Ми не ріжемо, не мучимо і не продаємо, а зберігаємо Карпатський басейн.

[...]

Замість Чехословаччини та Югославії у нас є словаки, словенці, хорвати та серби. Ми раді будувати спільне майбутнє зі Словаччиною, Сербією, Хорватією та Словенією, які пишаються своєю національною ідентичністю. Історія дала шанс, можливо, останній для народів Центральної Європи відкрити нову еру, захищатись від небезпеки із Заходу та Сходу і народжуватися разом."

Так, а де ж тут про Україну та Румунію, запитаєте ви. І будете почасти праві — ніде. Втім, вони є якраз у тому, що їх не було вказано. Хоча Україна та Румунія також є сусідами Угорщини. Проте чомусь не можуть пишатися своєю національною ідентичністю. Втім, якщо не брати до уваги цей уривок, Угорщина Орбана має постійні конфлікти також із зазначеними сусідами (Словаччиною, Сербією, Хорватією та Словенією) і у трактуванні історії, і у теперішніх ініціативах. При цьому будь-які вимоги і заклики Орбан ігнорує, називаючи, скажімо, прохання обговорити ситуацію з угорськими паспортами зі сторони словацького прем'єра "провокаціями".

Натомість далі у своїй промові пан Орбан досить категорично звертається до "когось" неназваного. Дозволю собі припустити, що до нас зокрема:

"За останні десять років ми довели своїм сусідам, що якщо життєздатність угорських національних елементів збільшиться, це добре не тільки для нас, але і для них. Тільки у держави є кордони, у нації немає. Це закон. Деякі зрозуміли це, а деякі — ні. Тим, хто ще це не зрозумів, краще поспішити, бо їм забракне часу."

Орбан, на відміну від наших владців добре розуміє, наскільки важливою є національна ідентичність, власна мова, культура, осмислення історії. Він про це заявляє прямо:

"За нами тисяча років історії, тому ми переходимо межі тут і зараз. Ми бачимо Братиславу в Поссонах, а Клуж — в Колоссварі. Ми бачимо це, тому що ми дивимось на світ угорським способом. [...] Той, хто дивиться на світ угорською мовою, бачить очима святого Стефана."

Цим Угорщина подібна до деяких інших наших сусідів, які вважають, що вони повинні розвивати власні мови і культури та дивитися на світ крізь призму власних поглядів на історію. Тільки от Україна, на їх думку, такого права не має, і повинна радитися з ними щодо трактування і бачення ВЛАСНИХ історії, мови, культури та освіти і поглядів на їх розвиток.

Але і це не головне — бо насправді я це пишу не для того, щоб жалітися на сусідів. Адже найбільша біда у тому, що і в Україні є люди, які вважають, що українці не мають права на осмислення своїх культурних процесів та історії, а, якщо і мають, то нехай це роблять тихіше і так, щоб не зачепити ненароком когось іншого, як, от, наприклад, Угорщину, яка, між тим, із сусідами довго не церемониться і спокійно включає території інших країн як до своїх монументів, так і загалом до історично-пропагандистського наративу.

І саме з такою позицією у середині нашої країни ми миритися не повинні. Адже українська влада повинна захищати українські інтереси. Українці повинні захищати українські інтереси.

Про всяк випадок нагадаю, що карта сучасної Угорщини має такий вигляд (виділено сірим):