Абсолютно непафосна ода людському духу, звичайним громадянам, які залишаються в умовах, неможливих для життя, щоб виконувати свою єдино можливу на ту мить місію: захищати, рятувати, лікувати, хоронити. І, звичайно, висвітлювати злочини агресора. Так, саме справжня журналістика, якою б вона мала бути хіба що в якомусь ідеальному світі — неупереджена, безстрашна, точна — підкорює тут цілком і повністю.

Попри всі показані смерті, поранення, біль, десь навіть мародерства місцевих, виявилося, що у цих страшних обставинах є місце простому життєвому подвигу. Коли десятеро з автоматами в українській формі тримають оборону лікарні від десятків тисяч загарбників з кулеметами, танками, літаками і бомбами — коли прийнято рішення стояти при такій чисельній перевазі ворога, яка не дає шансів втримати бодай щось чи хоча б врятувати власне життя. Але ти стоїш до останнього. Коли ти розбираєш завали після бомбардувань і витягаєш звідти людей в оточеному ворогом місті, бо крім тебе цього ніхто не робитиме. Коли морок і смерть повзуть твоїми вулицями, але ти намагаєшся врятувати хоча б ще одне життя — і якось тримаєшся, коли це не вдається. Коли ти ховаєш сотні людей на день, бо люди мають бути поховані, якою б страшною смертю вони не загинули. Просто тому що так треба, щоб ти і далі залишався людиною. О, це таки надзвичайна історія про людей, які думають, що вони звичайні.

Я хочу, щоб світ не тільки бачив записані на журналістські камери дитячі смерті й чув звірячі крики матерів та батьків. Я хочу, щоб люди, які досі перебувають в омані щодо того, ніби в росії є з ким вести діалог, бачили, що це не війна путіна проти України. Це війна кривавого режиму, який щільно зрісся з народом, який його підтримує. І ця війна йде проти всього цивілізованого світу. Так, війну генерально розвʼязала російська політична верхівка, але не вона особисто стріляє з танків по вікнах житлових багатоповерхівок — в тому танку точно сидить пересічний російський солдат.

І хоч фільм вже не про це, але не путін особисто знущається над військовополоненими, не він вчиняє ґвалт і різанину в українських містах, не він підтримує своїх дітей у відповідь на бадьорі повідомлення про те, як ті грабують, катують і вбивають. Це все роблять росіяни, чиї запалені мізки за століття ворожнечі зі всім світом і українцями зокрема, століття кривди, нанесеної ними і їм самим власними ж правителями, століття життя в парадигмі хворого, брехливого національного міфу, не сприймають іншої форми держави. У них є одна дорога — довге очищення через занепад і розпад на десятки державних утворень. Суцільне поринання в хаос, який вони сіють в Україні та прагнуть посіяти в світі. І це єдина можливість для виживання нашого народу і нашої держави, які є суцільним антиподом російського суспільства. Це потрібно не для помсти, бо вже жодна дань і ніякі кошти не покриють тих втрат, яких ми зазнали у цій війні, у попередніх війнах, у безкінечному геноциді, який росіяни століттями вчиняють проти українського народу. А для того, щоб зупинити тих, хто несе у світ цей моторошний морок під крик і плач українських матерів.

Я хочу, щоб темрява розвіялась. І я абсолютно підтримую тих, хто не шкодує себе, аби нести світло правди. Не час шкодувати себе, якщо нам вже випало зупинити це лихо. Дякую Людям…