Тарас Григорович буває різним.

У Тбілісі він олдскульний і книжковий, суворий і старший. Навколо величезного пам'ятника надпис: «…поховайте і вставайте, кайдани порвіте…» У Вільнюсі Шевченко – юний, дивиться в далечінь. Напевно, з надією. У Будапешті Тарас Григорович — задумливий і навіть трохи сумний. Хоча посадовили Кобзаря в милому сквері греко-католицької церкви, навпроти турецької купальні «Кіраль», неподалік набережної Дунаю. Якби цей бронзовий Тарас Григорович вмів ходити, ввечері він обов'язково вставав би, розминав коліна, неспішним кроком прямував би вздовж вулиці, завертав за будинок, опинявся б на березі річки і дивився, як запалюються міські вогники навколо неоготичного угорського Парламенту. Цілком можливо, що так він і робить. Але вдень, перед нами, він сидить, звівши брови докупи, думає про щось важливе і навіть не відволікається на численних туристів і містян, що проходять повз. Празький Шевченко молодий, інтелігентний, я би навіть сказала, «міський». Зауважте кобіту на задньому плані, яка застигла в своєму пориві до Тараса Григоровича. І то не дивно, бо ж видався він тут непогано. А от в Копенгагені він просто таки зійшов з портрету, що висить у кабінеті директора якої-небудь школи — в шапці і трохи сердитий. Цікаво те, що пам'ятник знаходиться неподалік від будинку, де у 1919-1922 роках працювала дипломатична місія УНР на чолі з Дмитром Левицьким. Тож тут, неподалік від замку Розенборг, такий собі клаптик скандинавського українства.

Ці закордонні пам'ятники окремо описані в моїй рубриці «Подорожуй з ТГШ» на gogalas.in.ua. Там таки і зазначено, як до них дістатися, тож не оминіть увагою, як будете у якомусь із зазначених міст: http://gogalas.in.ua/category/podorozhuy-z-tgsh/.

Але я дивлюся на двох, що кладуть квіти Тарасу Григоровичу в пустому парку Шевченка в українській столиці. І думаю: хто він для них? Постать світового масштабу, що відкрила Україну світу, чи представник «культури, якої вистачить на два дні»? Видатний мислитель, художник, поет, який наповнює наші думки і дух силою, чи затертий персонаж з нудних уроків української літератури? Той, від пророчих слів якого стає тривожно, і дивно, і важко, і млосно, і тихо, і радісно, чи той, до пам'ятника якого вони йдуть раз на рік, бо «так треба», бо посада зобов'язує? І відповідь напрошується зовсім невтішна.

А для мене він сьогодні такий, як на першому малюнку. Живий, сучасний, один із нашого славного воїнства. Бо так сьогодні потрібно. Бо десь нас собою закривають найкращі. Бо сьогодні знову втрати.