Ось він уже: кусає тебе за бочок, той сраний сєвєрний вовчок. Нє, не той, шо сірий вовк із лісу, а отой шкідник, що його ще називають ведмедкою або капустянкою. Противна комаха.
В твоєму місті беззупинно щось гримить. І, якщо раніше ви питали одне одного, чи все нормально, коли чули такі звуки, то зараз — тільки, коли щось кудись влучило.
Ось у тебе на волонтерській базі стоять білі, мов свіжі полотна, колишні азовці. Колишніми вони не бувають, звичайно. Їхні побратими під Ірпенем і Маріуполем. Майже ні з ким немає зв'язку. Вони знають, що у деяких місцях вже не допоможеш. Тому вони допомагають тут. Серед тонн важливого вантажу вони десь дістали два турнікета. Пітони. 2-гі, не 3-ті, але це вже не джгут для забору крові і не та резинова доісторична ахінея. Це вже комусь врятує руку, ногу чи й ціле життя. Їх теж жалить вовчок за бочок. Огидна комаха.
А це мій сусід Анатолій. Його син теж воює в Маріуполі. З ним уже п'ятий день немає зв'язку. Анатолій спокійний і теж дуже білий. Він сильно кашляє, але ліки шукає для хворої сусідки і просить пошити балаклави з черепами для друзів його сина, які лишилися тут, захищати Київ. Ми присилаємо йому фото балаклав і Анатолій каже, що ці хлопці і дівчата будуть наймоднішими. Анатолій відганяє вовчка від свого бочка і тільки Бог знає, яких зусиль це йому вартує.
Друзі його сина — діти. Вони радіють балаклавам з черепами і просять шоколадки.
А це Марина. Вона лікар. Сраний сєвєрний вовчок з'їв її чоловіка чотири роки тому. Але Марина шиє і бинтує без сна і їжі, щоб врятувати від своєї долі інших. Вона тільки запитує мене раз на два дні, чи пройшов уже місяць з початку обстрілів Києва.
Ось в стрічці трапляються світлини людей, яких я знаю. Не читаючи тексту я розумію, що, коли з'являються такі фото, з цими людьми щось трапилося. Їх вбито або викрадено. А потім я читаю текст. Сраний сєвєрний вовчок. 
Рано вранці дзвонить друг брата з передової. Мій друг. Чи він мені вже також брат? Йому щось потрібно, і я це знайду.
Але я не хочу вставати. Я не можу це зробити фізично, бо тіло має свій ресурс. Але Ігор каже, що сьогодні спробує дістати турнікети. Йому це насправді не вдасться сьогодні, але рано чи пізно вдасться. Іра дає контакт дівчат, які можуть дістати для шпиталів камери для плазми. Це займе трохи часу, але лікарні отримають те, що їм треба. Рано чи пізно. Вася і Вітя передають продукти і бензин — вони теж на зв'язку з самого ранку. Десь військовим треба харчів і мила. А евакуйованим — бутерброд і добре слово.
Тому я встаю. 
Йди слідом за російським кораблем, сраний сєвєрний вовчок. Ти обломиш об нас свої криві зуби.