Але все одно дам у себе те саме «коротко»: ми точно виступаємо проти законопроєкту Гетьманцева (№13180-1) і подібного, поданого низкою нардепів — (№13180). Ми підтримуємо загалом законопроєкт №13180-д, але маємо до нього зауваження.

Далі по суті. Ми в принципі і загалом хотіли б відштовхуватися від бажання ветеранів і ветеранок працювати саме там, де їм хочеться, а не від зрівнялівки, де всі змушені брати учасника бойових дій як восьмого, десятого, двадцятого працівника. Бо цілком ймовірно, що більшість захоче повернутися на свої колишні робочі місця (і, боги, як їх там насправді чекають) або, наприклад, працювати в сфері оборонної промисловості, а не в салоні краси — вже пробачте мені за моє стереотипне мислення, якщо воно таким вам видасться. Станом на завершення війни це можуть бути зовсім інші галузі, але принцип пріоритетності за певними з них точно зберігатиметься.

Наша позиція щодо законодавчих ініціатив із працевлаштування ветеранів ґрунтується на принципі людиноцентричності, економічної доцільності та недопущення надмірного державного втручання. Ми звичайно підтримуємо ідею державної допомоги ветеранам, однак вважаємо неприйнятним запровадження обов'язкових квот, нормативів і штрафних механізмів для роботодавців. Такі кроки лише ускладнять природні процеси на ринку праці, створять зайві адміністративні бар'єри й призведуть до появи «мертвих душ» — формального працевлаштування без реальної зайнятості.

Більшість роботодавців і без державного примусу готові брати ветеранів на роботу, адже відчувають до них повагу та вдячність, а також просто через те, що їм бракує робочих рук — це обʼєктивна реальність. Водночас ми свідомі того, що держава має сконцентрувати свої ресурси на підтримці ветеранів із інвалідністю, повністю компенсуючи витрати роботодавців на облаштування інклюзивних робочих місць. Цей підхід є абсолютно справедливим, ефективним та відповідає умовам воєнного часу, коли бюджетні ресурси обмежені.

Щодо державної служби, ми підтримуємо надання ветеранам пріоритетного права на посади категорій «А», «Б», «В», але лише за рівних результатів конкурсів. Ми виступаємо проти ідей автоматичного призначення на державні посади без конкурсів, а також проти призначення на посади державної служби категорії «А» без знання іноземної мови. Такі норми суперечать принципам професійності та справедливості, але найголовніше — зашкодять самим ветеранам. Бо передовсім вони мають бути конкурентоспроможними, і отут державі треба добре постаратися. Бо ж, погодьтеся, замість відміни конкурсу та необхідності знання мов, краще забезпечити можливість для навчання, перекваліфікації та обов'язкових курсів англійської мови для ветеранів, які прагнуть працювати в держсекторі. Це буде якраз в інтересах всіх — і головно учасників бойових дій.

Та ж вимога володіти іноземною мовою при призначенні на посади категорії «А» державної служби з'явилася не просто так. Вона існує, зокрема, для того, аби забезпечувати кращу взаємодію з міжнародними партнерами і для доступу до світової наукової та професійної інформації. Закон про англійську як мову міжнародного спілкування, прийнятий у 2024 році, робить цю навичку обов'язковою для керівників та ключових посадовців у певних сферах, що є абсолютно логічним. Саме завдяки цьому держслужбовці можуть отримувати доступ до новітніх досліджень, професійних ресурсів та світових знань. Тож навіщо позбавляти цього ветеранів замість того, щоб забезпечити їм цю можливість?

На комітетських слуханнях у липні я наголошувала на тому, що для державного сектору квоти можуть бути доцільними, але у приватному — лише стимулювання, а не примус. Інакше існує ризик як стигматизації ветеранів, так і чергового витка тінізації бізнесу. Не всі галузі здатні фізично приймати ветеранів через специфіку праці, тому є потреба в гнучких підходах, а не у покаранні.

Окремо ми завжди наголошуємо на необхідності оновлення Трудового кодексу, де поняття «ветеран» майже не згадується. Ми пропонуємо закласти в новому законодавстві засади соціального діалогу, захисту прав військових, як працівників у формі і створення умов для реальної інтеграції ветеранів у цивільне життя.

Ключове для нас — це воля самого ветерана працювати, а завдання держави — створити можливості, а не нав'язувати роботодавцям примусові норми. Такий підхід сприятиме не лише гідному працевлаштуванню ветеранів, а й сталому розвитку української економіки та суспільства.

Дуже раджу почитати наш детальний розбір. Посилання додам у коментарі.