Візьміть дерево, звичайне плодоносне здорове дерево — і відрубайте від нього половину гілок. Яким воно буде? Якими б могли бути гілки, яким не дали розростися?

Голодомор, як і будь-який геноцид — це історія не лише про вбитих. Це також історія про ненароджених.

Так, наслідки Голодомору — в душах, поведінці, ментальності. Це те, що породжує біль і страх, сковує дух свободи. У його підсумку насправді загинуло значно більше людей, ніж ми можемо вважати сьогодні, адже багато хто помирав потім, від хвороб, з якими не міг справитися ослаблений організм, від (не)пережитого горя.

Жертви Голодомору — невідспівані і неоплакані. Це горе, жах, травми, непроговорені свідками й передані далі, наступним поколінням.

Але це також — про тисячі роді́в, яким не судилося відбутися.

Те, що ви є на світі і можете зараз це читати — величезне диво. Озирніться — скільки ваших двоюрідних-троюрідних ліній загинуло. Розкуркулена і заслана родина прадіда — декілька сімей. Двоє молодих, ще навіть не одружених чоловіків-одноосібників — якихось родичів вашої бабці, розстріляних за «квотами» за нібито-то підривну контрреволюційну діяльність. Братики і сестрички вашого дідуся, які загинули від Голодомору і його наслідків у 30-х роках. Чим далі і ширше ви будете копати, тим більше знаходитимете цих людей. Людей, кожен з яких міг мати дітей, а ті діти своїх дітей і так далі.

Але всі вони — оті діти — ненароджені.

Половина гілок нашого українського дерева — обрубані. При тому, що росте воно на землі, де всього вдосталь. Правда вдосталь. Вистачило б на всіх і ще залишилося. Тут тепло, тут багато води і сонця. Тут росте все.

Благодатна земля, що дарує достаток тим, хто трудиться на ній. Це відчувається навіть у наших віруваннях. У дохристиянських колядках і у світлих українських храмах, де склепіння небесно-блакитні, а святі на стінах — усміхнені й повнолиці.

І від того ця трагедія ще химерніша, а злочин окупантів — потворніший.

Коли ніч гасить день, ми запалюємо свічки пам'яті у кожній оселі, у кожному храмі та біля меморіалів по всій Україні, аби освітити землю й зігріти душі заморених голодом українців і оплакати тих ненароджених, чиї голоси додали б сил нації, чиї життя збагатили б її.

Ми пам'ятаємо — і в цьому наша сила. Ми вибороли собі це право — дізнаватися і осмислювати. Тільки ним треба користуватися. Мусимо користуватися! Бо ми — народилися.