Дивізія просувалась до Херсона в темну пору доби. Запеклий бій за місто розпочався літньої ночі 1920 року. Попри успіхи повстанців у вуличних боях, більшовики не могли дозволити собі здати місто, нагнали Дніпром моторних човнів з артилерією і піхотою. Таким чином загарбники почали безладний обстріл міста.

«Удар від пристані був раптовий і несподіваний. Колони повстанців здригнули і почали відступати,» – пише у книзі «В Херсонських степах» брат отамана Блакитного Юрко Степовий.

На п'ятому кілометрі від міста, отаман вискочив перед повстанцями, що відступали, і дав команду стояти. З лісу на більшовиків у той момент почала наступати кіннота командира Лютого (Ялисея Черевика) – отаман, передбачаючи можливий розвиток подій, заздалегідь поставив засідку. Блакитний спішився і повернув в сторону Херсона, ставши на чолі військових колон. За ним повернули й повстанці. Більшовики були вибиті, а населення міста висипало на вулиці й вітало повстанців.

«Із грудей багатотисячного натовпу прорвалося нестримне „Ще не вмерла Україна, і слава, і во-о-ла…“ А десь далеко у Дніпрових плавнях, луна віддавала: „Згинуть на-а-ші во-о-роги, як роса на сооон-ці-і…“ – писав Степовий.