Тиждень,
що розпочався — надзвичайно багатий на історичні події. Про важливі
річниці і непересічних особистостей поговоримо у цьому огляді.
25 лютого 1918 року Мала Рада ухвалила необхідні закони для введення в УНР нового Григоріанського календаря і середньоєвропейського часу.
2 березня 1918 року Армія УНР і німецькі війська витіснили більшовиків з
Києва. Це було наслідком подій під Крутами та підписання Берестейського
мирного договору. Читайте детальніше про Крути тут.
27 лютого 1942 року — наймасштабніші розстріли українських націоналістів
у Бабиному Яру. В загальному за 1941-43 роки у Бабиному Яру було
розстріляно 621 члена ОУН, зокрема поетесу Олену Телігу з чоловіком.
1-3 березня 1945 року нерозформованим відділом польської Армії Крайової
під керівництвом поручника Юзефа Бісса на псевдо «Вацлав» разом з
групами з навколишніх польських сіл було здійснено страшну різанину
проти українського мирного населення села Павлокома, розташованого у
долині Сяну.
26 лютого 2014 — День спротиву окупації Криму. Цього дня у Сімферополі відбувся мітинг українців та кримських татар на підтримку територіальної цілісності України та проти проведення позачергової сесії Верховної Ради Криму.
Культурні діячі не поза політикою:
25 лютого 1573 року Іван Федорович відкрив друкарню у Львові. Іван Федорович був одним із перших східнослов'янських друкарів. Варто сказати, що першу свою книгу він видрукував разом із білорусом Петром Мстиславцем у Московії. То був славнозвісний «Апостол», який започаткував друкарську справу на тих землях. Видана у європейській манері книга, втім, не була до душі місцевим боярам та духівництву. Саме відбувалося становлення влади Івана Грозного, тому через тиск, спалення друкарні і можливі подальші репресії друкарі покинули Москву. Натомість Федорович оселився у Львові, перед тим помандрувавши територією сучасних Естонії та Латвії, а також відвідавши маєток Великого гетьмана Литовського Григорія Ходкевича у Заблудові. Федорович працює у Львові та Острозі, де, зокрема, видруковує легендарні книги «Буквар», львівський «Апостол» і «Острозьку Біблію».
Про походження першодрукаря досі достеменно не відомо. Вважають, що у Львові його називали Іван Москвитин, але не зрозуміло, чи це вказувало на те, звідки він прийшов, чи на те, де він народився, адже сам себе друкар ніколи так не підписував. Дослідники (зокрема, Олександр Орос, Микола Низовий та Ігор Мацько) вважають, що він був уродженцем Лемківщини, навчався у Ягелонському університеті — про це знайдено відповідний запис. На думку істориків він також був залучений до дипломатично-розвідувальної служби князівства Литовського. Так чи інакше, відомо, що у 1566 році Федорович зустрічався з шляхтичем Фіолом Кмітою Чорнобильським, «резидентом» зі збору військово-політичної інформації про Московське князівство.
Зазначу також, що відкриття друкарні у Львові не започаткувало тут друкарської справи, а відновило її, адже вона існувала тут і до Федоровича (щонайменше з 1460-го року). Сам він у післямові до львівського «Апостола» пише: «друкарство занедбане відновив».
25 лютого 1871 року народилася Леся Українка.
Майбутня письменниця, перекладачка, культурна діячка Лариса Петрівна
Косач народилася у місті Звягель (нині Новоград-Волинський). Родина Лесі
українки мала чітку позицію, за що неодноразово страждала.
Відтак
її батька було переведено до Луцька з обжитого місця у покарання за
«українофільську» позицію та за зустріч із Михайлом Драгомановим у
Парижі у 1878 році.
У березні 1879-го було заарештовано Олену Антонівну Косач — тітку Лесі. Їй інкримінували участь у замаху на очільника жандармів Дрентельна, а пізніше її було заслано до Сибіру на 5 років. Дізнавшись про це, Леся в кінці 1879 або на початку 1880 року написала свою першу поезію — «Надія».
1880 року чоловіка іншої тітки — Олександри Антонівни Косач-Шимановської — Бориса Шиманоського — було також заслано до Сибіру.
Леся Українка підтримувала дружні стосунки із багатьма суспільними діячами свого часу: Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською та іншими. Сформувавши погляди значною мірою під впливом свого дядька Михайла Драгоманова, письменниця брала участь в українському суспільно-політичному житті, зокрема була учасницею заборонених організацій. Померла у віці 42-х років в Грузії від хвороби, яку лікувала майже все життя.
25 лютого 1887 року у Самборі народився український драматург Лесь Курбас.
Видатний режисер, актор, теоретик був засновником спочатку
політичного (1922-1926), а потім і філософського (1926-1933) театру в
Україні. Театр «Березіль» під його керівництвом зібрав найкращих
українських акторів того часу. Однак
п'єси театру, зокрема, «Народний Малахій», «Мина Мазайло» авторства
Миколи Куліша
не знайшли розуміння у радянських критиків. Проти Леся Курбаса були
висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної
радянської дійсності. Його позиція не давала спокою владі довгі роки, аж
доки його не заарештували у справі УВО 26 грудня 1933 року. Засуджений
спочатку на 5 років ВТТ, він все ж став одним із тих культурних діячів,
яких було розстріляно 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у
складі «Соловецького етапу». Тоді за
декілька днів капітан НКВС Міхаіл Матвєєв з помічником убив низку
представників духовенства та культури, академіків та науковців. Задля
економії набоїв в'язнів розстрілювали по двоє прив'язаними
спиною до спини. Капітан НКВС Матвєєв, який за декілька днів стратив
понад тисячу в'язнів «Соловецького етапу», стріляв одному з них в
обличчя, вбиваючи тим самим і другого. Микола Куліш у розстрільному списку значився 177-м, а Лесь Курбас –
178-м, тому є підстави вважати, що їх було вбито однією кулею. Духовні
брати за життя, вони навіки поріднилися в тій холодній карельській
землі, яка стала їх останнім прихистком.
26 лютого 1933 року у
Львові народився митрополит УГКЦ, кардинал Любомир Гузар. У 1944 році
він був змушений емігрувати до Австрії, а звідти — до США. У 1993 році
попри складну ситуацію в Україні, він з усією монастирською спільнотою з
Гроттаферрата повернувся до України. Після повернення з
довготривалої еміграції зі США Єпископ Гузар мешкав у передмісті Львова.
«Треба збудувати кордон, який чітко і ясно позначить: тут є ми, а ви – з другого боку, там робіть, що хочете. Якщо вони хочуть свою імперію, нехай. Але нехай нам не перешкоджають жити, нехай нам не роблять пакостей, нехай не вчиняють агресії, нехай не видумують якихось претензій, щоб зробити Україну частиною цієї імперії. Нехай нам лишать наш мир, спокій. А ми будемо будувати свою демократичну державу», – говорив пан Гузар про російську агресію в Україні.
Лесь і Леся
Шкода, що ті, хто сьогодні кричить про повернення 30-х років в Україні, навіть гадки не мають, що тоді відбувалося. Так само вони не задумуються і про ті події, які передували 30-м, і ті, що були потім.
https://www.facebook.com/kavun.gala/posts/27611466...
Архівні світлини в Instagram: @unrukraina
Щойно створений освітній історичний проект в Telegram: @unrukraine
