Мови часто вмирають разом із народами та/або культурами, що ними послуговуються. «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову,» — стверджує Ліна Костенко, і з цими словами важко не погодитися.
Мертвими називають мови, що не мають живих носіїв, для яких вони є рідними. Звичайно, кожна з них мала колись останнього носія, але у більшості випадків ми не знаємо їхніх імен. Вони ніби розчиняються у просторі й часі.
Винятком є половецька мова, що колись виконувала роль лігва-франка українського степу.
Руські князі з половцями і билися, і мирилися, і одружуватися, і використовували одне одного у міжусобицях. Тож після запеклої рубанини, як на цьому літописному зображенні, цілком могли святкувати чергове весілля між князем і половецькою ханівною, яким закріплювали мирну угоду.
Тим часом мешканців Русі, зокрема, тиверців й уличів, називали «толковими людьми», бо окрім власних діалектів, давньоруської (давньоукраїнської) мови, вони знали мови сусідів і мови степу й, відповідно, могли перекладати — толкувати. І це були навіть ті люди, які ще не мали доступу до писемності.
[Ага, а ми десятиліттями вчимо англійську (і це при живому Ютубі) й вивчити ніяк не можемо. Ну, про тих, хто рідну мову вивчити не може за ціле життя, я взагалі мовчу.]
Коли на територію сучасної України наступали монголи, деякі половецькі роди їм підкорилися. Й пізніше навіть заснували українські шляхетські роди (як от Глинські). Дехто пішов на Кавказ, у Крим, Болгарію або ж знайшов прихисток у Галицько-Волинському князівстві. Деякі роди відійшли до Угорщини й там ще певний час прожили, зберігаючи ідентичність. Однак розпорошений народ таки занепав.
І хоч мова половців стала одним із каменів у фундаменті інших мов (киримли, наприклад), все ж оригінальне її звучання збіглося із останнім передсмертним словом Іштвана Варро, що покинув цей світ у 1770 році. Як і більшість політичних угорців, він був християнином, тож від нього залишився запис молитви «Отче Наш» половецькою мовою.
У
багатьох людей є таке відчуття, що якісь умовні літописні народи зникли
хтозна-коли і хтозна-як ("ну, так історично склалося, що вже..." — скажуть вони).
Але ті ж таки половці зникли лише три століття тому. Зникли, бо зникла їхня мова. Тобто ймовірно були ще якісь
представники цього народу, але зважаючи на те, що вони себе такими не
визнавали, мовою не володіли, то ніби немає про що й говорити.
Дивно і сумно навіть уявляти, як воно — лишитися останнім представником власного ж етносу. Бути останнім із тих, хто говорить твоєю рідною мовою, яка колись так пишно буяла.
https://www.facebook.com/kavun.gala/posts/53611018...
Архівні світлини в Instagram: @unrukraina
Освітній історичний проект в Telegram: @unrukraine
