Мене дивує, коли люди, що використовують такі терміни, як «Велика Перемога», які розповідають про символи і маніпуляції інших, самі навіть не відрізняють понять, про які говорять. Коли державні посадовці 9 травня декілька разів за один пост перемагають фашизм. Ще цікавіші дописи і коментарі з «фашистською Німеччиною».

Ну, якщо для вас це дійсно важливо, може б варто було розібратися у поняттях?

Так, у Другу світову було втягнуто десятки країн, деякі з них були де-факто фашистськими (з певними відмінностями), але через два роки після початку війни основним суперником СРСР стала колишня союзниця — НАЦИСТСЬКА Німеччина.

Сьогоднішній день пам'яті в Україні офіційно називається «День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні». Це не завадить знати посадовим особам, як гадаєте?

«Німці-фашисти» — це звичайне совєцьке пропагандистське кліше, яке абсолютно не відображає дійсність.

Справа у тому, що в листопаді 1941 року Йосиф Сталін заявив, що представників Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, лідером якої був Адольф Гітлер, не можна вважати ні націоналістичною, ні соціалістичною. У СРСР вирішили, що краще їх називати фашистами.

Клеймо «фашисти» в Радянському Союзі використовували для різних режимів — від Італії до Польщі. Хоча реальними фашистами були тільки члени заснованого Беніто Муссоліні у 1919 році Італійського союзу боротьби.

Fascio італійською означає «союз», «спілка», «ліга» (у буквальному значенні — «сніп», «в'язанка») звідки і взялася назва «фашист». Термін з одного боку пов'язаний із питанням національної єдності, з іншого — із пропонованою у доктрині фашизму системою прийняття рішень та представництва інтересів через обмежену кількість жорстко визначених, ієрархічно ранжованих і функціонально диференційованих груп — корпоратизм.

При цьому Адольф Гітлер ніколи не перебував у лавах італійського фашистського руху, а Німеччина у період 1933-1945 років, коли її очолював злощасний фюрер, була нацистською державою, а не фашистською.

Хтось може подумати, що різниця невелика, але вона чимала. Наприклад, німецькі націонал-соціалісти від самого початку проголошували і пропагували «біологічний расизм», расовий екстермінаційний (пов'язаний із винищенням, масовим убивством людей) антисемітизм, євгеніку, «расову гігієну», відповідну до цих положень дискримінацію. Італійський фашизм тільки після 1938 року, під впливом націонал-соціалістів, увів дискримінаційні расові закони проти євреїв. При цьому расизм у фашистській Італії ніколи не набирав таких жахливих розмірів, як у Третьому Райху. До того ж, расизм та антисемітизм у фашистській Італії після 1938 року мали (переважно) тільки дискримінаційний характер. До цього часу євреї не тільки не підлягали дискримінації, а навіть займали значні посади у державі та фашистській партії. Вплив нацистів на фашистів був досить однобоким і майже не мав зворотної дії. Тобто фашисти майже два десятиліття відкидали всі ці расові моменти, а зміни відбулися під впливом нацистів, а не навпаки. Сам Муссоліні ідею про «панівну расу» називав «дурницею», а антисемітизм «німецьким злом».

Якщо проти геїв нацисти розвернули цілу смертоносну машину із відповідним законодавством і репресіями (за даними історика Рюдигера Лаутмана, смертність геїв у концтаборах була найвищою серед всіх категорій в'язнів), то, попри вороже ставлення фашистів, подібні закони в Італії не були прийняті. Втім, декілька десятків італійців-геїв таки були заслані на кілька років на віддалений острів. За спогадами очевидців серед місцевих жителів, в'язні, яких виводили на берег, були одягнуті у білі панами та елегантні літні костюми.

Відрізнялося ставлення німецьких націонал-соціалістів та італійських фашистів і до християнської релігії: в Третьому Райху християнські церкви піддавались переслідуванню, тоді як католицька церква у фашистській Італії мала привілейоване становище.

На думку дослідниці тоталітарних режимів Ганни Арендт, порівняно мала кількість репресій була однією з ознак нетоталітарності (недостатньої тоталітарності) режиму Муссоліні у порівнянні з масовими вбивствами та ув'язненнями тоталітаризму Третього Райху чи більшовиків СРСР.

На відміну від Адольфа Гітлера у Третьому Райху, італійський фашистський диктатор Беніто Муссоліні не володів повнотою влади: частина владних повноважень в Італії залишалася в руках короля та Великої фашистської ради. Значний вплив у країні мала католицька церква та деякі промислові кола. Беніто Муссоліні був усунутий від влади королем та Великою фашистською радою 25 квітня 1943 року після серії поразок італійської армії у битвах Другої світової війни. Попри певний культ особи, репресії, яким піддавалося так чи інакше населення, заклики «відновити славу минулого», неповнота влади італійського фашистського диктатора швидше наближає італійський фашизм до авторитарних режимів, у порівнянні з тоталітарною природою німецького нацизму.

Самі ж нацистські ідеологи не терпіли порівнянь «етичної держави Муссоліні» та «ідеологічної держави Гітлера».

Але кліше про фашистів так засіло в голови, що і сучасним росіянам будь-де ввижаються «фашистські режими», а термін і далі насаджується з метою постійної мобілізації населення.

Світлина на обкладинці, до речі, це скрін із короткого фільму про радянські міфи про Другу світову, знятого УІНП. Раджу до перегляду всі три:

Міф про «Велику Вітчизняну війну»


Міф про «Народ-Визволитель»


Міф «Георгій Жуков – „Маршал Перемоги“


Scientia potentia est, або знання — це сила, шановне моє товариство. І ми будемо цю силу примножувати.

Архівні світлини в Instagram: @unrukraina

Щойно створений освітній історичний проект в Telegram: @unrukraine