site.ua
топ-автор

Ніхто ж не народжується одразу із знаннями і усвідомленням. Все здобувається в процесі життя. Відверто кажучи, історію нашого народу на півдні країни вивчати легко. Якщо ти, звичайно, цікавишся життям людей, що живуть поряд.

Бо це хоч насправді і не "дике поле" у питанні заселеності, але край таки переселенський. Отут вже століттями живуть греки. А тут - нащадки козаків і селян, що втекли з Чернігівщини і Полтавщини після Батуринської трагедії та подальших подій. Тут - шведи, що зберегли в ужитку старошведську мову, яку вже не зрозуміють сучасні скандинави. А біля них - переселенці із заходу України. Але спочатку - це просто люди, які живуть поряд і про походження яких ти не замислюєшся.

А потім чуєш їх тужливе "Їду я в Херсон далекий, не знаю, чи повернусь я". І спитаєш себе, чого ж то він їм такий далекий, як від ось-дечки, тут.

9 вересня 1944 року в Любліні СРСР та Польща уклали угоду про "взаємний обмін населенням". Фактично виганяли українців з Польщі, а поляків з України. З якоюсь надзвичайною простотою у тоталітарних режимів виходить оперувати людськими долями. Переселити людей - як пересипати жменю зерна з однієї руки в іншу - "обмін населенням"...

Перший евакуаційний лист наживо я побачила в домі батьків свого чоловіка. Їх сім’я фактично була розділена цим переселенням. Родич, який опинився на польській стороні, пережив переслідування і тортури, не зміг прижитися серед чужих людей і повернувся на рідну землю, як тільки це стало можливо. Однак його життя вже ніколи не було таким, як раніше. Ті, кого переселили вглиб СРСР, втратили нажиті декількома поколіннями землі, майно, будинок. Змушені були почати життя заново - під пильним наглядом радянської влади.


Звичайно, ця історія стала моєю, як завжди були моїми історії Голодомору, колективізації, Другої світової, які пережили (або не пережили) мої рідні.

Коли дідусь чоловіка був уже дуже хворим і стареньким, коли час перестав мати для нього значення, бо він був уже і “тут”, і “там”, а світ став прозорим, і в ньому стало добре видно минуле, навіть те, що забулося за десятиліття, а на горизонті вже виднілося наступне життя, до нього приходили привиди минулого - польський солдат і ксьондз.

Він іноді дивися на них крізь мене - і я вже добре знала ті марення. Бо, коли в такому стані був мій дідусь, йому теж марилося. Пожежі і руйнації. “Зерно! Зерно! Вони заберуть зерно! Горить все! Треба бігти до батьків,” - схоплювався він з ліжка, хоча вже декілька днів міг не вставати...

Так, ніхто не народжується одразу із знаннями і усвідомленням. Все здобувається в процесі життя. Тільки для когось це не просто історія. Бо я знаю, як виглядають привиди минулого в очах тих, до кого вони приходять.

Примусове виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини тривало з 1944 до 1951 років.

За цей час близько 700 тисяч українців позбавили домівок. Операції з виселення брутально здійснювали комуністичні режими СРСР і Польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Виселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Західний кордон СРСР був визначений без врахування етнічного розселення українців та поляків. Тож комуністична влада вирішила полагодити це, просто насильно переселивши людей із їхньої батьківщини. Понад 482 тисячі українців примусово позасудово переселили до УРСР у 1944-1946 роках.

У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході Акції “Вісла” депортувала на північ і захід Польщі. Впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців.

Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948 та 1951 роках.


Відео - Український інститут національної пам'яті.

https://www.facebook.com/kavun.gala/posts/32569281...

gala.kavun
Gala Kavun

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація