site.ua
топ-автор

Придивіться колись. На Стіні пам'яті біля Михайлівського собору замість деяких фото - чорні прямокутники. На одних написано, що людина зникла безвісти. На інших - що батьки не вірять у загибель сина.

За цими чорними прямокутниками, як і за світлинами на Стіні - роки зневіри і надії. За ними історії не лише тих полеглих військових, кого тут зображено або не зображено, але і їх рідних, друзів, побратимів, що вижили. І у той таки час, минулого року в цей день мені довелося вгомоняти юнацтво, що сміялося над ветераном - не вдаватимусь у подробиці, просто говоріть про це із дітьми. Із маленькими і майже зовсім дорослими. Пояснюйте. Говоріть про щоденний подвиг. Говоріть про тих, хто не повернувся.

Нам потрібно плекати пам'ять. Нам потрібно виховувати повагу.

Зрештою, всі вони тут. Ті, хто загинув за усі ці роки через російську агресію. Ті, хто йшов на Марші захисників вище наших голів. Ті, хто залишився у тому серпні назавжди. Ті, кому ця земля вже належить навіки вічні.

Будьмо гідними цього.


Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація