Ніби нічого нового, скільки таких документів уже мені траплялося і проходило через руки, скільки видань і статей зі свідченнями прочитано. Але кожного разу, коли натрапляєш на ці рапорти, довідки, шифровки, волосся стає дибки.
Божевільна країна нещасних людей, що могли приурочити до своїх «свят», скажімо, серію розстрілів. За таким принципом восени 1937-го було розстріляно 1825 осіб — до 20-річчя «вєлікого октября». Розстрілювали їх в три етапи (тут це слово вживається в обидвох значеннях). Першим з цих етапів був отой, де капітан Матвєєв розстріляв цвіт, а точніше залишки, української інтелігенції.
Це той Матвєєв, який розстрілював до 250 людей за один день. Якщо у нього виникали сумніви у тому, що людина мертва, він доводив справу до кінця молотком, аби не витрачати кулі. Все це він акуратно нотував у записник.
Як це було? «Ми вже 20 років вбиваємо стільки людей, що непогано було на честь цього вбити ще трохи людей» — така думка була в головах більшовиків?
Але у вашому оточенні і далі є люди, які вважать, що СРСР — це було чимось не таким і поганим? То розкажіть їм, що більшість розстрілів були не такими «святковими», а цілком собі буденними і приурочені вони були не так до річниці «жовтневої революції», як просто до «Великого Терору» й здійснювалися на виконання наказу НКВС № 00447. Саме ним прирікалися до різних видів покарань мільйони людей за так звану «антирадянську діяльність». Вводився в дію цей наказ за прямого сприяння наркома внутрішніх справ СРСР Ніколая Єжова (за свідченнями сучасників — аморального чоловіка, що вів розпусне життя й системно пропадав у запоях).
І оця простота і буденність, з якою навіть не виносились вироки окремим людям, а прирікалися на смерть цілі групи людей, змушує холонути кров у венах. Безіменні групи безіменних людей-елементів. Це гірше середньовіччя, страшніше полювання на відьом.
Як хочеться звинуватити у цьому саму лише верхівку союзу, що сиділа у Москві. Якби тільки не факт того, що 59 республік, країв, та областей дуже жвавенько надали переліки з 263 076 колишніх куркулів та ворогів народу, 85 511 з яких пропонувалось розстріляти. Чи могли регіони зменшити кількість людей у списках? Ви можете сказати, що місцеві керівники були людьми підневільними і робили те, що їм наказували. Але очільник НКВС Якутської АСРС довів, що в його регіоні немає «шкідливого» елементу. Тому жодна людина в Якутії не була арештована через відповідний наказ. Репресії в Якутії розпочалися пізніше і мали етнічний характер.
А далі почалося найцікавіше — регіони почали змагатися між собою — хто більше виловить і знищить ворогів народу. Так як наказ передбачав конкретні числа тих, хто мав бути розстріляний і позбавлений волі або виселений, незалежно від того, чи провина саме такої кількості людей буде доведена (59 200 і 174 500 відповідно) з регіонів до Єжова почали надходити прохання збільшити квоти на вбивства.
Таким чином за 1937-38 роки було засуджено до позбавлення волі на різний термін 1632106 осіб, 18208 осіб заслано і 681692 — розстріляно. Про це принаймні свідчить довідка НКВС від 1953 року.
Хоча дослідники вважають, що і в ній розкрита не повна правда. Адже десятки тисяч людей гинуло у тюрмах, в процесі слідства та при допитах, в деяких регіонах були неузгоджені перевищення лімітів — ці жертви у довідці не враховані.
Ще один «цікавий» факт. Найбільшу кількість кандидатів на розстріл та депортацію представив перший секретар Московського обкому Нікіта Хрущов. Він же потім, у 1956-му, засудить «Великий Терор».
Але повернімося до збільшення лімітів на вбивства.
От про збільшення лімітів на 4000 просять очільники Іркутської області.
А тут Мікоян попросив збільшити ліміт у Вірменії на 700 осіб, а Єжов пише Сталіну — а чого так мало, давайте на 2200! Але ж чудесна компанія...
Ні, ну чого, ми всі постійно «добиваємо» якусь статистику. «Зараз, доліплю ще десять вареників — і буде вечеря,» — думає собі котрась господиня.
Чистий розрахунок, адже треба, щоб всі були ситі.
«Зараз, скріпимо ще сто п'ятнадцять календарів, і можна телефонувати замовнику, щоб забирав,» — думає перед новим роком виробник поліграфічної продукції.
У нього замовлення, яке потрібно виконати вчасно.
«Зараз, докину в портфоліо дев'яносто три зображення — і буде рівно 5000,» — думаю я, постачальник малюнків і фотографій до міжнародного агентства.
Це досить прагматично, тут немає ніякої творчості, мені просто треба добити, щоб вийшло гарне число.
«Сейчас, расстреляем еще 2200 елементов — и заживет лучше наша большая молодая страна,» — думає котрийсь із радянських маніяків під схвальне кивання головами членів комітетів бідноти.
Прибрати непотрібні елементи — що тут такого.
Біда тільки в тому, що «елементи» — це люди, такі як я. Такі як ви. З такими ж руками і ногами. З такими ж думками і мріями. Таких, до яких притулявся хтось рідний і слухав стукіт серця. Таких, яких обіймали ображені діти, внуки чи племінники, шукаючи підтримки і теплих слів. Таких сами злих, як я, котрі могли образити і наговорити зайвого. Таких самих добрих, які могли дарувати, допомагати і плакати.
Вчора ти був, а сьогодні — ні, бо комусь треба виконати план. Бо 700 — малувато. Бо в плані не 2199, а 2200 — число просто гарне. Кругле. А ти — саме 2200-й.
«Такую страну просрали,» — каже син або онук 2201-го. Lucky bastard.
Архівні світлини в Instagram: @unrukraina
Освітній історичний проект в Telegram: @unrukraine
