Сучасний світ є дуже насиченим інформаційно. Тому будь-яка резонансна подія знаходить можливості для обговорення дуже швидко.

Проте це – не головне. Розумний спостерігач може відшукати приховану логіку у порожніх на перший погляд заявах. Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія нещодавно розповів агентству «Сіньхуа» як багато спільного у «слуг» з Комуністичною партією Китаю. На перший погляд, це інформаційний супровід отримання кредиту від Китаю на розвиток інфраструктури. Команда Зеленського хоче «освоїти» все більше грошей, проте всередині країни їх все складніше знайти. Тому вона іде шляхом Януковича, заграючи з Китаєм.

У політиці свою роль часто відіграють формальні ознаки. Давид Арахамія – керівник фракції, яка складає монобільшість, і його публічна готовність запозичати досвід Комуністичної партії Китаю є небезпечним сигналом для наших західних партнерів. Адже ці заяви робить політик, теоретично спроможний забезпечити ухвалення Верховною Радою будь-якого закону.

Зверніть увагу: компліменти КПК від Арахамії прозвучали практично одразу після шантажу Пекіном Києва, який змусив Україну відкликати підпис під закликом направити до адміністративного округу Сіньцзян міжнародних спостерігачів. Цим публічним відступом Україна поставила під сумнів готовність всерйоз боротися за права людини в окупованому Криму напередодні інавгураційного саміту «Кримської платформи». До того ж дискредитуються ідеали Революції Гідності, адже без гідності вести ефективну дипломатію неможливо.

Нового звучання набувають і інші ініціативи Володимира Зеленського. Наприклад, ухвалений парламентом у першому читанні «закон про олігархів» однозначно постає як інструмент тиску на політичних опонентів та прагнення монополізувати медійний та політичний вплив. Власне, 56% опитаних КМІС, які не бачать у цьому законі загрози для олігархів, їх статків та впливу – чудовий зріз громадської думки. Рівняння на КПК «Слуги народу» стає все більш очевидним.

Проте «слуги народу» не зупиняються. Поки що на стадії проєктів законів їх пропозиції дозволити президенту ухвалювати «політико-правові рішення» (мова йде про питання звільнення полонених, хоча обміни з окупантами не проводилися вже більше року). Розширення повноважень глави держави у незаконний спосіб – поганий шлях для прискорення європейської та євроатлантичної інтеграції, проте його оцінять у Москві та Пекіні. Власне, як і пропозицію «слуг народу» заборонити оскаржувати рішення РНБО в суді, що дозволяє припускати наміри створення незаконного механізму впливу на чолі з президентом.

Історія людства знає чимало прикладів згортання демократії, і далеко не завжди суспільство чинило ним опір. Проте в нашій державі протягом 1990 – 2014 років відбулися три революції, і владі не варто забувати: Україна – не Китай.