Останні резонансні заяви російських політиків перетворюють країну-агресора на глобальне джерело абсурду. За великим рахунком, це завершує процес деміфологізації «великої Росії», проте у Москві всім на це начхати.

Безжальні та безсоромні російські «стратегічні комунікації» дозволили Сєргєю Лаврову заявити, що «найбільші відчайдушні антисеміти, як правило, євреї». Складно було підібрати для цього гірший час, ніж початок травня, коли людство відзначає річницю перемоги над нацизмом, а єврейська держава – річницю свого утворення. Замість елементарної поваги до близькосхідного партнера Лавров вирішив довести ситуацію до абсурду: спочатку його підлеглі з МЗС звинуватили уряд Ізраїлю у «підтримці неонацистського режиму у Києві», а потім прес-дама росМЗС Марія Захарова заявила, що ізраїльські найманці воюють поряд з неонацистами.

Варто нагадати, що Сєргєй Лавров очолює російський МЗС вже 18 років. Хоча цей дипломат поступається рекорду перебування у головному кабінеті на Смоленській площі, що належить Андрєєві Громику, власний внесок у відточування образу «Містера Нєт» він зробив чималий. Значний ентузіазм Лавров продемонстрував, починаючи з 2014 року, коли почав у різний спосіб виправдовувати російську агресію проти України.

Вибачення Путіна за антисемітський випад Лаврова перед ізраїльським прем'єром Нафталі Беннетом не варто розглядати як тріумф здорового глузду. Причина проста – брунатна хвиля антисемітизму в російському суспільстві піднята вправно та продумано, і формальні вибачення не вартують ламаного шеляга. Власне, протягом 10 останніх тижнів Росія послідовно руйнувала уявлення світу про себе як передбачувану та цивілізовану державу.

Тому не варто дивуватися, що Росія здійснює інформаційне нагнітання стосовно виступу Владіміра Путіна 9 травня, формуюючи своєрідну паралельну реальність.  Страх залишається головним аргументом Росії на міжнародній арені, змінюються лише інструменти залякування. День перемоги над нацизмом у радянській парадигмі, яку Росія розвинула за рахунок «георгіївської» стрічки та «Безсмертного полку», у політичному календарі Кремля посідає особливе місце. Тим більше – зараз, після системних невдач російських військових у війні проти України. Однак Путін – не військовий, він колишній представник спецслужб, і цей факт є ключовим для розуміння його modus operandi.

Оголошення загальної мобілізації росіян буде означати фактичне визнання провалу «спеціальної військової операції», про успіхи якої постійно заявляють російські пропагандисти. Оголошення війни Україні – фактичне визнання її як держави, що для Кремля виглядає вкрай політично невигідним. Тому найбільш вірогідним можна назвати продовження натяків Путіна на можливі жахи для всього світу, маніпуляції з різноманітними сенсами та проведення прихованої маніпуляції. Це означатиме, серед іншого, продовження падіння авторитету РФ у світі. Росія, звісно, не зупиниться, її зупинять лише українські захисники за допомогою Заходу.