Кілька днів тому ми переїхали в інше житло, простора квартира на окраїні вічного, шумного міста, яке не спить більше тисячі років.

І я одразу знайшла своє улюблене місце в цій квартирі — балон, великий просторий, зі старим, ледве дихаючим фікусом і лінією горизонту — тим, чого мені бракувало.

Кожного вечора, ранку, кожної вільної нагоди я виходжу на балкон і дивлюся на лінію горизонту… я знаю, що там в далині є море, його навіть бачать сусіди поверхом вище… я чекаю того свіжого вітру, який дмухає мені в обличчя…

Навіть в такий сірий день як сьогодні, я щоп'ять хвилин поглядаю у вікно на ту лінію горизонту..

І думаю, що в житті теж важливо завжди бачити свою лінію горизонту. Навіть коли ваше «небо» затягнуло хмаринами, навіть коли ллють проливні дощі, навіть коли настільки темно, що не видно власних рук. Дивитися на лінію горизонту власного життя — найпотрібніше лікарство, коли коліна побиті від падінь, а синяки від стусанів долі ніяк не сходять.

Лінія горизонту нашого життя — наші плани, наші мрії, наші найважливіші речі.

Так як міські джунглі загороджували мені останні роки лінію горизонту землі, так і щоденні негаразди можуть закрити лінію горизонту життя.

Та навіть в такий час варто звертати до неї погляд, варто пам'ятати, що найбільш важливе — встати після чергового удару, отряхнути коліна і йти далі…Туди, де лінія твого горизонту.