Російський ліберал як бутерброд. Був — і нема. Більшість з них закінчуються на українському питанні. Тому російські ліберали — вимираючий вид. На відміну від великих панд.

Є такий собі Леонід Парфьонов. Начебто не Кіркоров і не Меладзе, стильний, дотепний, іронічний ліберал. Який дивиться на російський політикум з дошкульною насмішкою чи гіркою посмішкою. Професіонал. Особистість.

Його цінують чимало українців. Які в пориві самоїдства кажуть: у нас нема журналістів такого рівня!

Але тут постає питання Криму. І з ним щось відбувається. Ніби з роботом, у якого полетіла програма. Поплавився, може, від спеки. Одне слово, був бутерброд, тобто російський ліберал, хоба, і нема його. Все красномовство відразу випаровується, слова плутаються, дотепна іронія злинає. В одну мить російський ліберал перетворюється на імперського шовініста. Тільки такого, кривомового, тяжкоязикого.

«Здесь (в Україні — я) очень странные задающие этот вопрос люди – они полагают, что все живут в этой же повестке, более того, должны непременно сказать то, что они, эти спрашивающие люди, думают по этой повестке»

Тут у нього питають: може, ви просто боїтеся, що вам світить кримінальне переслідування, якщо ви скажете, що Крим — це Україна? Та ні, каже, нічого я не боюся, просто «мне не нравится, когда здесь настаивают на ровно той же повестке, на которой настаивают эти люди, более того, на тех ответах, которые эти люди ждут».

Ці люди, значить. Дуже дивні люди. Аборигени нетямущі. Лізуть зі своїми примітивними питаннями. Не здатні зрозуміти, що оці бродячі ліберальні діячі, які торгують обличчям і красномовством, вище цього всього, вони залишили все земне далеко внизу.

А якщо серйозно, може, не треба сюди їздити, наражатися на бутербродну хворобу? Здоровіше будете. Звідтіля простіше прикидатися лібералами. Бо тут якось одразу добре видно, ким ви є насправді.

Нехай щастить!