Уявімо ситуацію: є студент.

Він вийшов на протест, таке зі студентами трапляється. Розглянемо два сценарії:

1) Студента побили, запхали у «воронок», привезли до відділка, ще раз побили, дали підписати якісь документи (не давши навіть їх прочитати; таке було в Білорусі), сказали, що відрахують з вишу і звільнять з роботи, відпустили.

Наступного дня студент може на протест і не вийде (особливо якщо його так побили, що він ходити не може; таке теж трапляється), але в нього складеться враження, що: або інших аргументів, окрім залякування і грубої сили, немає -- а отже, він правий; або що до нього ставляться як до скотини, яка не розуміє людської мови і яку треба бити.

2) З студентом поговорили, пояснили йому, в яких саме моментах він неправий. Скажімо так:

«Ви цікавитеся суспільно-політичним життям. Дуже добре. Ви не боїтеся висловлювати свою позицію. Це теж добре. Вам не подобається безробіття, бідність, закостеніла бюрократична, виробнича і освітня система, відсутність перспектив для молоді, екологічні проблеми, злочинність, насильство... Знаєте, нам це теж не подобається. Ви хочете покращити систему. Знаєте, ми її теж хочемо покращити. Нам разом жити у цій країні, нам разом її створювати. Давайте поговоримо, як, знайдемо конструктивні рішення. Протест -- це озвучення певних питань, задач; привернення уваги до необхідності їх розв'язку. Але сам по собі протест не міняє систему -- так само, як шторм не впливає на процеси на дні океану. Масштабний протест може зруйнувати систему. Це ураган, торнадо, цунамі. Порушуються рівноваги, руйнується вся екосистема. Гинуть риби, молюски, коралові рифи. На встановлення нових рівноваг потрібно декілька десятиліть. Ви дійсно цього хочете? Тоді почитайте про Французьку революцію, воєнний комунізм, фашизм, червоних кхмерів... І третій шлях: шлях реформ, коли кожен змінює систему в тій ніші, на яку має вплив. Ви не можете змінити усе суспільство, але ваше власне життя -- у ваших руках. Ви його створюєте, ви впливаєте на процеси в родині, освітньому закладі, на роботі. Вам би хотілося змінити систему на більш глибоких рівнях. Але поки що ви не знаєте, як саме її міняти. Будь-яка суспільна система є балансом рівноваг, балансом інтересів. Потрібно передбачати можливі результати, дивитися, чи не спричинить реформа негативних наслідків. Більше того: результатів глибинних змін не видно одразу. Скажімо, цього року реформовано систему освіти. Суспільство побачить результати через 5-10-15 років, коли діти, виховані та навчені за новими програмами, почнуть працювати...

Будь ласка, опишіть причини вашого протесту та кроки, які ви пропонуєте для вирішення озвучених вами питань.»

Впевнена, що деякі студенти самі б зрозуміли, що не мають уявлення ані про можливі шляхи розв'язку задач, ані навіть про їх умови.

Питання інших студентів виявилися б локальними: не можу знайти роботу -- ось, будь ласка, зразки резюме, сайти зайнятості, газети оголошень... В якій сфері ви хочете працювати, які ваші здібності й навики можуть вам стати у нагоді? То ж не справа президента, вам роботу шукати!

Чи: не склав сесію... То вчіться, здавайте... Чи президент за вас повинен екзамен скласти? А, хабар просять? Гаразд, розпишіть усе, ми і з хабарниками поговоримо.

Чи: немає грошей. Шукайте доходи, скорочуйте витрати, раціонально розподіліть власний бюджет.

Чи може ваш протест є скеруванням в інше русло особистого чи внутрішного конфлікту? Чи може ви таким чином хочете самоствердитися, довести собі й іншим, що не боїтеся?

І, нарешті, певна кількість студентів були б свідомими і задач, і шляхів їх розв'язку. Частина ініціатив виявилася б нездійсненними, нераціональними чи аморальними. Це також варто було б пояснити. А за слушні ініціативи подякувати: «Так, добре, ми проаналізуємо ваші пропозиції, подивимося, чи немає підводних каменів на цьому фарватері.»

Таким чином, більшість протестуючих би зрозуміли, що їх проблема насправді не в системі, чи принаймні не лише в системі; опозиційні рухи прийняли б форму не боротьби проти системи, а боротьби проти певних рис цієї системи. Представник системи і людина, яка бореться проти системи, ніколи не знайдуть спільної мови; але якщо їх мета -- не збереження чи, навпаки, знищення існуючого ладу, а його реформа, еволюція -- діалог влади й опозиції може стати конструктивним.