На одному з курсів моєї Школи арканології «Трикветр» ми активно розбирали тему Короля Жезлів у контексті моделей MBTI & Big Five, але… Як це постійно буває завдяки допитливим студентам, спливають надзвичайно цікаві теми, і курс обростає мегадопитливими відгалуженнями.
Одна зі студенток поставила таке запитання:
— Хм, зізнаюся, для мене це новий погляд. Не розглядала з позиції рангу та статі. Тепер колода відкривається з іншого боку. Дякую, є над чим поміркувати.
Але в мене виникає ще одне запитання — про розмаїття жіночих образів у деяких колодах (чому саме через жіночий образ автор збагачує колоду додатковими сенсами?), але воно вже не зовсім по темі
Вирішила винести свою відповідь у публічний простір — можливо, ти теж ставила собі подібне запитання, але так і не знайшла на нього відповіді.
Так от, на мій погляд, так звані «феміністичні колоди» — це не про «жінок замість чоловіків», а про перезбирання символічної мови, у якій ранг, влада та суб'єктність перестають за замовчуванням бути прив'язаними до чоловічої фігури… Багато авторів свідомо насичують образний ряд жіночими персонажами, щоб одним махом розв'язати кілька завдань: зняти автоматичне ототожнення сили з «чоловічим», повернути жіночому тілу статус суб'єкта, а не об'єкта погляду та розширити діапазон ідентифікацій таролога. У результаті карти починають працювати не як ілюстрації до міфу про героя-чоловіка, а як поліфонія жіночих суб'єктних позицій — від творчої, утримувальної та емпатичної до стратегічної, трансформувальної та владної…
Психоаналітично це цілком припустимо розглядати як корекцію дисбалансу в «символічному порядку»: там, де класична іконографія Таро закріплювала владу за образом Батька/Імператора, жіночі колоди повертають на сцену материнські та жіночі функції. Причому не в ролі тла чи «музи», а в ролі центру дії. За Юнгом, це рух від «аніми як об'єкта чоловічого несвідомого» до автономної жіночої суб'єктності; за Лаканом — зміщення точки погляду: жінка на карті перестає бути об'єктом чоловічого «погляду», а стає повноправною носійкою власного бажання й мовлення. У парадигмі об'єктних відносин це ще й перехід від редукованого «живильного об'єкта» до цілісної фігури, здатної і вміщувати, і вибудовувати межі, і ухвалювати рішення.
Чому ж автори обирають саме жіночі образи і чому їх так багато?
По-перше, щоб відокремити «ранг» від «статі»: Король, Імператор чи Маг — це передусім функції психіки та способи організації енергії, а не стать персонажа. По-друге, щоб повернути у видиму частину колоди ті аспекти жіночого досвіду, які традиційна іконографія або маргіналізувала, або кодувала через чоловічі маски. По-третє, щоб свідомо — а чому б і ні?)) — погратися з перенесеннями: щойно ми бачимо «короля у спідниці», одразу спливають культурні стереотипи про те, кому «можна» командувати, і це саме по собі стає матеріалом для роботи.
Звісно, у кожного художника — свій особистий мотив і власні проєкції: авторські колоди, як і будь-яке висловлювання чи мистецький твір, читаються і як текст культури, і як текст несвідомого їхнього творця. Але терапевтичний ефект тут можна пояснити саме тим, що колода змінює точку збирання суб'єкта.
Практично такі колоди дуже зручні в ситуаціях, коли запит пов'язаний із тілесністю, межами, соромом, правом на голос, досвідом насильства або витісненою амбіцією.
Приміром, жіночий образ у функції «короля» дозволяє клієнтці безпечніше привласнити собі владу й право діяти, оминаючи внутрішні заборони на «агресивність». Клієнтові-чоловікові це допомагає диференціювати аніму: побачити в «жіночому» не лише чутливість, а й стратегію, закон, вогонь…
У тлумаченні чи інтерпретації, як на мене, важливо утримувати принцип: ми читаємо функцію й рівень організації енергії, а не тупо стать персонажа! Якщо перед нами «жіночий Король Жезлів», ми працюємо зі зрілою вогняною функцією — харизмою, візіонерством і правом задавати напрям; якщо «жіночий Лицар» — з імпульсом і перформативністю; якщо «жіноча Імператриця» постає як адміністраторка ресурсів — це вже про владу через плекання (nurturance), а не лише про турботу…
Але! Є й ризики. Річ у тім, що надлишок жіночих образів може мимоволі скотитися в новий набір кліше — «сильна, але обов'язково красива», «м'яка, але всесильна» тощо, — тобто просто замінити одну ідеологію іншою.
У такі моменти корисно повертатися до критерію зрілості: карта показує автономного суб'єкта з межами, здатного витримувати афект і ухвалювати рішення, чи вона знову полонить нас «правильною картинкою»?
Саме тому «феміністичні» колоди продуктивні в аналітичній роботі: вони досить добре висвітлюють наші власні перенесення й дозволяють розрізнити, де ми читаємо образ, а де — власні очікування від жіночності…
Якщо говорити про колоди на кшталт Tarot of Vanessa (якось вигуляю її), демайже суцільно жіночі фігури, — це не стільки маніфест проти чоловіків, скільки спроба переналаштувати каталог ролей: показати, що абсолютно будь-які архетипічні функції — від Блазня до Імператора, від Мага до Короля — доступні жіночому суб'єкту без запозичення «чоловічих костюмів».
І мені здається, така оптика справді збагачує розклади. Наприклад, питання лідерства, меж, влади, грошей і творчої волі перестають бути суто «чоловічими темами» й повертаються туди, де їм і місце, — у простір особистої психіки, поза гендерним диктатом.
Отже… Колоди, насичені — або й перенасичені — жіночими образами, «лагодять» символічний ландшафт, у якому влада, дія й закон перестають бути монополією однієї гендерної маски; посилюють терапевтичний потенціал Таро, перетворюючи карту з об'єкта споглядання на суб'єкт зустрічі; дають нам змогу читати не «жінку на картинці», а суб'єкта, який діє…