Поки Україна чекає обіцяні нашими партнерами сучасні системи ППО, Київ продовжує потерпати від ракетних ударів по цивільній та критичній інфраструктурі. Ворог хоче залякати нас та залишити без світла, води й тепла.

Проте якщо 24 лютого українці були налякані й розгублені, зараз ситуація докорінно змінилася. Держава швидко адаптувалась до сучасних викликів та переналаштувала виробничі ланцюги і наявні потужності під власні оборонні потреби. Територіальна оборона, медики, волонтери, вся країна запрацювала на Перемогу. 

Війна зблизила абсолютно незнайомих людей, і в той же час віддалила або взагалі назавжди розірвала родинні зв"язки із тими, хто "за порєбриком" не захотів визнавати горе, яке принесла із собою військова агресія східного сусіда України. Тим не менше, із цим ми розберемось трохи згодом, а зараз усі сили суспільства кинуто на захист Батьківщини. 

Але так могло і не бути. Якби у перші дні військової агресії, коли у нас ніхто не вірив, а всі розвідки союзників щиро вважали що до захоплення України та повалення конституційного ладу лишалось лічені дві-три доби, наш Президент Володимир Зеленський  на очах у приголомшеного світу продемонстрував приклад сміливості українського народу і взяв на себе увесь тягар відповідальності за оборону країни. Цей крок вселив впевненість у всіх нас, і дав надію на те, що ми вистоїмо. Мабуть, чи не вперше в історії України констатуємо об'єднання влади, опозиції і всього українського суспільства навколо Президента. 

У результаті безпрецедентного рівня самоорганізації та блискавичності прийняття  рішень, виник єдиний механізм взаємодії між владою та громадянами, починаючи з Верховного головнокомандувача, й завершуючи шкільним вчителем, медиком чи працівником районного ЖЕКу. Наша сила виявилась у децентралізації, високому ступені організації та делегуванні повноважень керівникам на місцях, командній роботі та відсутності паралельних треків, що заважали б рухатись уперед. Це стало неочікуваним ударом для наших ворогів та посилило віру наших союзників в перемогу України. Зі столиці пішов потужний сигнал усьому світу. Україна точно не здасться! Київ не впаде, а навпаки стане фортецею.

Так і сталося. З початку весни місто почало нагадувати великий укріпрайон, оточений бетонними блок-постами, мішками з піском та протитанковими їжаками. Довкола Києва точилися запеклі бої, на спустілих вулицях гули поодинокі пориви вітру та сигнали повітряної тривоги, у повітрі застиг похмурий настрій містян. Час неначе зупинився.

Однак робота місцевої влади не припинялася ні на мить. На її плечі лягли доленосні рішення та відповідальність за роботу усіх комунальних і соціальних служб, взаємодію з військовими й правоохоронцями, диверсифікацію ресурсів та забезпечення гуманітарних потреб. Адже Київ – це серце України, що постійно б'ється, це столиця свободи, де зосереджена вся повнота судової, виконавчої, законодавчої та місцевої влади, взаємодія котрих досягнула безпрецендетного рівня. Всі розуміли – час вимагав холодного розуму й миттєвих, але зважених дій. Злагоджена робота повністю залежала від міської та районної влади, а безпекові питання координувалися особисто на рівні голови Офісу Президента України – Андрія Єрмака.

Під час напівоточення столиці, нами було створено гуманітарні хаби із усім необхідним: водою, продуктами довготермінового зберігання, гігієнічними засобами, ліками. Потрібно було організувати безперебійну роботу продуктових магазинів, аптек, лікарень, транспорту, побудувати фортифікаційні споруди, забезпечити мешканців укриттями від бомбардувань. Підвали будинків, шкільні укриття, метро були переповнені людьми. Черги за волонтерськими продуктами іноді здавались безкінечними, як і кількість вимушених переселенців, що потребували допомоги та захисту, оскільки Київ став їм другою домівкою.

Та з цими випробуваннями ми впоралися. Не в останню чергу завдяки усім небайдужим Киянам, чий вклад у загальну справу не можна переоцінити. Завжди пам"ятатиму Ваш героїзм самовідданість і самопожертву.

Також хочу віддати шану киянам, що вже ніколи не повернуться додому та не обіймуть своїх близьких. Вони віддали своє життя за Україну, за нас і наших дітей. 
Світла Вам пам"ять. Героям Слава!

Війна триває. До перемоги доведеться пройти важкий і, можливо, довгий шлях. Але ми точно готові його подолати!