Я читаю блоги на site.ua з моменту утворення платформи. Читаю і доволі часто коментую, також читаю коментарі.
Завдяки можливості читати не тільки site.ua, а й, наприклад, buzzfeed, і навіть livejournaІ, і навіть блоги на echo, о боже, можна робити порівняльний аналіз. І ось, три роки потому, хочу звести деякі спостереження про українську блогосферу в єдиний нарис. В першій частині буде про блогерів.
Спочатку про блоги взагалі. Є такі основні типи блогів: політико-економічний, науково-популярний, історико-популярний, блог-розслідування, блог-звітність, військовий. Замовні матеріали (джинса, прихована реклама, тощо) найчастіше публікують блоги першої категорії. Вони ж мають і найбільшу кількість прочитувань, репостів і коментарів. Потім научпоп, військові, розслідування і звіти. Звісно, залежить ще від популярності автора. До того ж в тому самому блозі можуть бути публікації різної спрямованості. Повторюю, усе це суб'єктивні спостереження, за аналітикою і bigdata — до Шрайка.
Що таке середній український топ-блогер? По-перше це майже оксюморон ))) (Для тих, хто не зрозумів — в одному визначенні об'єднано слова «топ» і «середній»).
Отже, це переважно чоловік середнього віку, з гуманітарною освітою, або вже давно забутою «загально-технічною», тобто якийсь інженер. Жінок-блогерів на порядок менше, вони молодші і теж гуманітарії. Працюють у медійній або навколо-медійній сфері, або займаються приватним підприємництвом. Автори військових блогів, зрозуміло, або військові, або волонтери; науково-популярних — науковці, або фріки від науки.
Ну а тепер особисті спостереження.
По-перше, майже усі українські блогери надзвичайно образливі.
Усі вони без виключення вкрай вразливо сприймають будь-яку критику. Не має принципового значення, чи то щодо форми, чи щодо змісту. Часом тендітна образливість українського блогера наводить на думку, що ти спілкуєшся не з чоловіком, а з конвалією. Хочете вірте, хочете ні, але за три роки лише раз була адекватна реакція на критику.
По-друге, середній український топ-блогер чомусь вважає себе а) експертом з усіх питань, б) навіть не припускає думки, що він може помилятися, та в) майже ніколи не вибачиться, навіть якщо йому десять коментарів із пруфами на помилку напишуть. Це дуже потішно споріднює середнього топ-блогера з українськими політиками і чиновниками, які органічно не вміють визнавати помилки і вибачатися за них. Хоча, може, це загальнонаціональна риса, не знаю.
По-третє, переважній більшості українських топ-блогерів притаманна огидна риса відповідати на нейтральні коментарі з такими собі менторськими інтонаціями, наче вони коментаторам послугу роблять — Ось я, небожитель, зійшов до тебе, простого смертного, із відповіддю. «Внимай же!».
Більшості топ-блогерів притаманний деякий сексізм, в кращому випадку — відношення до жінок дещо згори, при чому навіть до жінок-блогерів. Ніякої корпоративної солідарності.
На доповнення до цього, деякі блогери мають потворну звичку приєднуватися до травлі опонентів клюбами прихильників, але про це у другій частині — портреті коментатора.
Можливо, драматургія потребує якихось висновків. Їх не буде. Новітня історія української політичної блогосфери налічує лише кілька років. Набратися досвіду, навчитися поважати і, головне, цінувати будь-якого коментатора, зрозуміти, врешті-решт, що ТИ пишеш для людей, а не люди прийшли коментувати для тебе — на все це потрібен, мабуть, час.
Ну а для нетерплячих нагадаю слова професора Преображенського доктору Борменталю.
Щасти вам.
