Синхронне голосування Європейської солідарності (ЄС) та Слуги народу по «банківському» та «земельному» законам, диктувалося об'єктивною необхідністю виконання вимог МВФ для отримання чергового траншу. Союз частини Зе-команди та ЄС можна характеризувати, як ситуативний. Конкретно у даній ситуації їх позиції якщо не були схожими, то частково пересікалися: по законопроєкту №2571-д щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності – в народі «антиколомойським», його прийняття вимагало МВФ, щоб попередити ризики реприватизації системоутворюючого ПриватБанку, в який держава «влили» 198 мільярдів коштів платників податків. Міжнародні фінансові інституції не зацікавлені у наданні кредитних коштів, які потім використовуються на націоналізацію фінансових інституцій всередині держави, а потім з реприватизацією даних інституцій, тим самим фактично роблячи «виставу» для зовнішніх позичальників, і «дерибанячи» їх. Якщо б ЄС не голосувала за даний законопроект у першому читанні, а Коломойський дійсно відсудив би банк або компенсацію у держави, ми ж знаємо про «самый гуманный суд в мире», то відповідно ХТОСЬ мав би відповісти по-закону щодо розтрати 198 мільярдів гривень. Беручи до уваги, що націоналізація ПриватБанку відбувалась за президента Порошенко, то крайнім був би «екс-президент» або члени його команди, тому голосування по даному законопроекту було вигідне самому Порошенку та його свиті, адже ми ж пам'ятаємо весь той «банкопад», що відбувався за каденції Петра Олексійовича.

По законопроект № 2178-10 «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України про обіг земель сільськогосподарського призначення», голоси для прийняття якого також дала фракція ЄС, то тут питання було вже в іншому. По-перше тут прослідковуються певні елементи домовленостей між Зеленським та Порошенком, такий собі обмін: на Петра Олексійовича закриваються і призупиняються кримінальні справи в ДБР і ГПУ, а закон голосується для показової спроможності влади приймати важливі рішення перед іноземними партнерами. До того ж, введення закону в дію відтерміновується, об'єми землі «в одні руки» скоротили, іноземці ПОКИ не можуть її приватизовувати (хіба після референдуму), тому у частини опозииції (ЄС) було «місце для маневру», аргументуючи своє голосування перед базовим електоратом тим, що їх вимоги в тексті були враховані, і взагалі – це не «зрада», а «перемога».

Ми маємо розуміти, що партія «Європейська солідарність» у своїй риториці підкреслює прозахідну позицію, і тому голосування по даним законопроектам, які були частино умов надання траншу західними партнерами, в цілому стали логічним продовження політичної позиції.

Що ж до певного політичного союзу, то на рахунок цього у мене великі сумніви. Діаметрально протилежні бачення у Порошенка та Зеленського (якщо таке є) в питаннях зовнішньої та внутрішньої політики, адже теперішня влада, судячи з усього, намагається йти на умиротворення агресора, консультативна рада Єрмака, #какаяразница ітд, натоміст у Порошенка – міжнародна коаліція, Росія – агресор, #армія,мова,віра. Тому їх політичні позиції ну дуже відрізняються.

Судячи з усього в країну повернувся парламентаризм і плюралізм думок (в силу дроблення монобільшості на групи впливу), тому ми часто бачитимемо різні союзи під окремі законопроекти (залежить від бенефіціарів), адже Зе-команда під куполом сама вже не вправляється