«Голодомор» — страшне слово, яке стало реальністю для українського народу під владою кремлівських «людожерів». Вдумайтесь, одні НеДо люди, змусили інших помирати від голоду, відбираючи останній кусок хліба, останню надію на життя у знесилений селян.
«Голодомор» — така ціна прискореної індустріалізації країни рад, а за неї платили українським зерном, єдиним, що СРСР міг експортувати за кордон, і розплачуватися за технології. Це зерно силоміць відібрали в українського народу, прирікши його на жахливу смерть.
Тільки під час Голодомору 1932-1933 року кількість жертв становить 3 мільйони 941 тисяча осіб, а у частині ненароджених становлять близько 6 мільйонів. Тобто це жінки-матері, що не відчули радість материнства, дівчата й юнаки, які не виросли і не продовжили роду, немовлята, у яких практично не було жодного шансу побачити весну 1933 року. За різними оцінками демографічні втрати за роки голодоморів становлять від 7 до 10 мільйонів житті, а то й до 14 МІЛЬЙОНІВ !!!!!
Кремлівський режим тричі влаштовував штучний голодомор в Україні:
- одразу після встановлення радянської влади та саботування колективізації 1921-1923 років;
- 1932-1933 року голодомор було використано для придушення прагнення українців до незалежності, знищення соціально-економічної бази української національної ідеї та задля знищення української нації як такої;
- 1946-1947 був спричинений спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам у соціалістичному таборі. Так, 1946-го з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Королівства Румунія, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословацької республіки, за тих два роки Польська республіка отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. Або обмінюючи його на золото, для відбудови країни.
Таким чином стає ясно, що за рахунок мільйонів життів українського народу сталінський режим намагався вибудовувати свою геополітичні повістку дня.
Доречно тут буде згадати один відомий перефразрваний вислів: «ті, кому було байдуже на українську революцію (державу) у 1919 році, в 1933 році їли своїх дітей»... Страшні слова, але це все причинно-наслідковий зв'язок. Не втримавши власної державності, ми стали жертвами в руках кремлівських убивць.
Однак, ті покоління українців вижили, й передали національну ідею й дух народу своїм нащадкам.
Наше ж завдання розбудовувати власну державу та примножувати славу минулих поколінь, міцно стояти на засадах незалежно і свободи, щоб біда не повторилась.
А в генетичній пам'яті українського народу назавжди вкарбувались імена і образи замордованих і ненароджених співвітчизників...
Вічна пам'ять...
P.S. На фото — хлібці «закатані» в банки. Так чинили свідки тих подій на протязі свого життя, і берегли їх як найцінніший скарб...