Я не знаю про що конкретно говорили вчора Путін і Байден. Звіти з російської та з американської сторони виглядають як класичне «ні про що». Це означає, що або взагалі незрозуміло, навіщо було зустрічатися, або нам про щось не кажуть. Трохи почекаємо, скоро все відкриється. 
 
Натомість помітно інше. Помітно, що в момент неймовірно складний для України, керівництво США перед і після переговорів з Москвою про Україну, президента України просто категорично ігнорує. Перед переговорами з Путіним президент США Джозеф Байден провів розмови з лідерами Великої Британії, Франції, Італії та Німеччини, але не поцікавився думкою президента України. В принципі після прес-марафону  для 30 журналістів (який, вже повірте, дуже уважно дивилися в посольстві США), я Байдена цілком розумію. 
 
Те що замість президента США Білий дім відрядив говорити з ЗЕ аж цілого державного секретаря Ентоні Блінкена (четверту за важливістю особу президентської влади в США), перед яким Зеленський вдавав крутого мачо в Києві, показово саме собою. Як і те, з якою готовністю Зеленський побіг говорити з держсекретарем замість наприклад ще раз злітати в Гуту вертольотом ДСНС. За президента Порошенка такого штибу переговори відбувалися тільки на рівні президентів. Але що маємо – те маємо. 
 
Але далі більше. Зустріч минула. Президент Байден знову повідомляє про результати лідерам Великої Британії, Німеччини, Італії та Франції. Сьогодні між ними мусять відбутися ще якісь переговори. А з президентом Зеленським розмова запланована аж на завтра. І не раніше. Що це означає? 
 
А це означає, що долю України наразі вирішує НЕ Україна. Долю України вирішує країна-агресор з нашими західними союзниками – тими самими, які весною 2014 р. українському керівництву по вухах їздили тезами «Тільки не доведіть до війни, знаходьте компроміси, не провокуйте Путіна» і подібне, що тепер дозволяє аж цілим командирам добровольчих загонів просторікувати, що «Якби дали наказ обороняти Крим!..» Як за нас домовляться зараз європейські союзники – здогадатися не важко. Не на нашу користь – на свою. 
 
Треба буде – запустять Північний потік-2. Треба буде – відключать Росію від SWIFT. Керуватися вони будуть власними потребами. Не нашими. Власне, шановні, вас сильно цікавить думка родича-алкоголіка, коли ви вирішуєте питання, або його-недолугого з квартири не викинули? Навіщо країнам, кожна з яких має за плечима сотні років боротьби за право існування, та сотні тисяч прикладів самопожертви громадян, питати про щось націю, яка під час війни обрала президентом коміка за обіцянку «просто перестати стріляти», а тепер голосить що її завоювати можуть? 
 
Зеленського ігнорують – і ігнорують відверто. Неприховано. Йому чітко дають зрозуміти, якщо 2,5 роки замість зміцнювати економіку та обороноздатність країни він збагачував олігархів, руйнував реформи Петра Порошенка та хвалився що сушить футболку після спортивних занять, то нуль проблем – хай сушить футболку далі. А дорослі дяді вирішать все за нього без нього. Просто тому, що дорослі дяді чітко розуміють – частина України буде битися до останнього (і тим позбавлятиме проблем країни НАТО), а друга частина побіжить в країни НАТО як біженці – і створять їм до біса геморою. Простіше залишити все як є – до по дорослішання нації. 
 
Власне, Зеленський це розуміє. Розуміє і не має чим відповісти. Тому замість дати якийсь коментар переговорам, він продовжує «сушити футболку» — публікує фото зі спортзалу. Колись мені, конструктору з крупної виробничої фірми дівчата-менеджери, наробивши дурні у виправдання казали: «А зате ми тут всі красиві». Президент Зеленський зараз говорить нації приблизно те саме. 
 
А що він може сказати? 
 
PS. Картинка трапилася мені в телеграмі. Швидше за все – фотожаба. Влучна.