Провал референдуму в Нідерландах по асоціації ЄС з Україною звично породив бурну дискусію у нашому суспільстві. На порядку денному – довічне питання, хто винний? Відомий нардеп з Блоку Петра Порошенко вже заявив, що результат голосування голландців – це особистий провал політика ім'я якого носить його власний блок. При цьому поза увагою опонентів залишилося просте питання, а чим власне керувався пересічний голландець, голосуючи проти асоціації з Україною?

Скандалом з офшорами? Історією з вкраденими картинами? А що як цей самий пересічний голландець (а вони виборці відповідальні, за 300 грн голос продавати — то не про них), так от, що як він просто сів на поїзд і приїхав в Україну, скажемо… у моє рідне місто. І потрапив на район біля більшості тамтешніх заводів, щось так годині о 9-й вечора? Гарантію даю навіть у найбільшого голландського оптиміста знайомство з гопницькими околицями Кривого Рогу, Запоріжжя, Дніпра, Харкова, а зрештою – Києва та Львова бажання асоціюватися з Україною зникне миттю.

Але не будемо опускатися до гопників. Поговоримо про людей праці. Уявимо, що наш гіпотетичний голландець зайде на пересічний український металургійний комбінат. Що він там побачить? А побачить він там робочих, для яких порядку речей випаруватися з роботи за 2-3 години до кінця зміни, або – затягнувши гайки на кришці підшипника, покинути ослабленим підшипник сусідній, бо «а його немає у відомості». Ще – красти з роботи все що нагадує бронзу, електроди, дрібний інструмент і все що як таке можна витягти за прохідну. Вам от смішно, а на заводі де я командував зміною, на моїх очах взятий майстром в інструменталці мікрометр, випарувався протягом півгодини – а перед майстром стояли й лупали очима шестеро здорових дядьків: «Та кому він був потрібний?»

Для усвідомлення чи потрібна Україні асоціація з ЄС, пересічному гіпотетичному голландцеві варто зазирнути добудь-якої державної установи та здобути певний папірець. Бюрократія? Є таке. Але разом з тим кожен хто працював у держорганах знає, що в половині випадків гуляти по кабінетах вас відправляють з банальної причини – пані ліньки підняти зі стільця м'яке місце. Пані при цьому постійно нарікає, що їй мало платять. Як на мане – платять рівно на стільки, на скільки вона заробляє. Навіть більше.

Гіпотетичному голландцеві варто зайти до українських приватних підприємств і дізнатися у тамтешніх працівників, що насправді найбільша проблема в них – не інспектори-здирники і не хитрозаркучені податки. Головна проблема – кадри, позаяк знайти робочого-верстатника який би не пив, не крав і якісно ставився до роботи – успіх нечуваний. Автор цих рядків був свідком ситуації, коли на фірмі був потрібен другий оператор на супер-сучасний верстат ЧПУ (до речі – голландського виробництва), і як з шести підручних оператора наявного, освоїти техніку відмовилися всі шестеро. Хоча зарплатня їхня зросла б зразу утричі. Причина? Та хлопці не схотіли брати на себе відповідальність за дорогу техніку. Нащо воно їм, коли дрібна копійка тече й так?

Ну добре, скажете ви. А давайте відправимо нашого голландця до українського села – там садок вишневий коло хати, хрущі там… Відповім – краще нам його туди не відправляти. Бо побачить він там не садки, і не хрущів, а цілі села, які половину городів засаджують коноплею і ширяються всі, від старого до малого. Маю дядька-лікаря, можу навіть адреси назвати.

Гіпотетичний голландець дізнається, що найбільш популярний бізнес в українському селі – оформити інвалідність, бо тоді держава гроші дає. Дізнається він від селянина, що у всіх його бідах винні агрохолдінги, а від агрохолдингів – що працівників вони змушені возити вахтовим методом з міст, бо тубільці дороге обладнання намагаються зразу ж розтягнути на гайки. Власник невеличкого цеху, що варить плуги й борони для фермерів, за німецькими зразками, колись на моє питання, чому, мовляв, він не розширює виробництво, щиро поцікавився: «А де я собі стільки неп'ющих знайду?» Тощо і тощо.

Поїде голландець до Карпат – і побачить як патріотичні гуцули самі ж вирубають власні ліси. Поїде на Полісся – і побачить як нащадки повстанців УПА гроблять свої ж власні ліси задля видобутку бурштину. Що він подумає, побачивши таке – здогадаєтеся чи підказати?

Але ж у нас існує місце, де сумлінні патріоти нині просто сконцентровані – фронт. Давайте відправимо голландця туди і побачить він… Далі – розповідь добре знайомої мені волонтерки. В одному з прифронтових міст до відділення «Нової пошти» прийшов боєць зі здоровецькою плазмою. Де боєць плазму взяв – здогадайтеся, джерел існує два. Телевізор на роту в АТО – в порядку речей. Подекуди – дуже навіть недешевий телевізор, вдома у мене апарат значно скромніший, ніж був у частині де базувався наш загін. Так от прийшов цей боєць зі здоровецькою плазмою і зажадав відправити її до дому. А працівники відповіли, що нема питань, вони відправлять – якщо боєць надасть на цю плазму документи. Документів, як розумієте, в бійця не було. Як ви гадаєте, що зробив боєць? На вулиці, на очах місцевих мешканців (про яких сказати, що вони живуть в злиднях – не сказати нічого), боєць цю плазму розбив об кут першого-ліпшого паркану. Здогадайтеся, що скаже гіпотетичний голландець побачивши таке?

Волонтерка, що розповіла мені цю історію, була в шоці – і я не мав чим їй заперечити. Бо й сам надивився чимало цікавого – і російські безпілотники що улітали без перешкод, бо розрахунок ЗУ лика не в'язав, і історії про покинутих поранених, бо «бойові товариші» просто дали драла… І ще багато чого.

І куди ж нам подітися від нашого національного екстриму – пиятики? Проблема аватарів в армії нині відома ледь не кожному. Я ж з нею стикнувся ще забагато років до війни – на заводі. Наприклад, в одному цехів підприємства де я працював, у каптерці жив мужичок. Колись багато років тому він пішов у запій, дружина вигнала його з дому і відтоді все життя у нього складалося з двох китів: завод – магазин. Рік за роком.

Колись після чергових виборів один відомий журналіст вигукнув: «Як же воно так виходить? Українці – сумлінні й працьовиті, українки – охайні та хазяйновиті, ну чому ж їм так не щастить з владою?» Відповів я тоді коротко: це не українцям на владу не щастить, це ви з ваших редакцій та наукових кафедр ні фіга не бачите народу серед якого живете. Не знаєте його. Прочитавши все вищенаведене, мабуть стає більш ніж зрозуміло чому наш народ раз до разу обирає саме таку владу. А зрозумівши те варто згадати, ми з вами – теж цей самий народ. Кров від крові.

Тож – жахніться від самих себе.

Совок і люмпенська демократія останніх 25 років зробили жахливе – вони перетворили українців на масу нездатну до самовдосконалення та розбудови власного добробуту самотужки, натомість переконану що їй винні – всі, від найменшого керівника до президента. Так, ви особисто – не такий, ви думаєте про інших і про долю своєї країни, ви не чекаєте милості від влади і самі будуєте Європу навколо себе. Але вас таких – меншість. Запитайте себе яка частка від населення країни регулярно виходила на Майдан? Скажіть собі самому, яка частка тих, хто вийшли на Майдан НЕ втекли звідти, коли штурмувати його почали по-дорослому? Все зрозуміло?

Людей, справді вартих Європи в Україні – дуже мало. А асоціювати з Європою треба всю країну, і волонтера з волонтерського десанту в Міноборони, і водія маршрутки, що відмовивши у безкоштовному проїзді ветеранові АТО, заявляє: «Та пофіг мені ваша війна, я і за Путіна жив би».

І от тепер, поставивши себе на місце нашого гіпотетичного голландця, запитайте себе, навіщо йому-голландцеві асоціюватися з нами? Що ми принесемо до Європи? Нові технології? Культурні надбання? Робочі руки, чорт забирай? Нажаль – ні. Принесемо ми лише нові мільйони нахлібників, на додачу до Греції та інших проблемних країн ЄС.

Побачить наш голландець і ще дещо. Критикуючи владу чинну, існуюча опозиція не пропонує якихось рецептів зцілення країни – вона так само як свого часу регіонали, продовжує грати на суто люмпенських настроях суспільства. Пенсій! Нових виплат! Зменшення тарифів! Молочних рік – кисільних берегів, яких не буде і бути не може!

Лихо у тому, що ставши владою нинішня опозиція НЕ ЗМОЖЕ реалізувати обіцяного, бо ті хто стануть опозицією тоді, так само критикуватимуть всю її діяльність, як нині критикує вона. І так – допоки не зникнуть ресурси країни, або допоки одна з політичних сил не покличе на допомогу Москву…

Прикладів в історії – хоч залийся. А вже голландці історію знають і пам'ятають. В першу чергу – свою власну.

Що ж з усім цим робити, запитаєте ви? Як розірвати всю цю безнадію? Та так само як розривали раніше – будувати Європу навколо себе. Своїми власними справами. Ми маємо людей, які покинули бізнес аби зайнятися волонтерством. Маємо людей які покинули теплі місця у приватних школах, аби поїхати працювати вчителями за копійки на Донеччині. Маємо чимало прикладів людей, які щодня поліпшують світ навколо себе своєю щоденною працею. І не галасують про це – бо не мають коли. Певно – варто брати приклад з них. Самим поліпшувати світ навколо себе. День за днем. Рік за роком.

І почати варто з усвідомлення всієї глибини проблеми, що стоїть перед Україною нині. Поглянути на свій народ поглядом, позбавленим надмірних сподівань та ілюзій.

Жахнутися від самих себе.