Ранок привітав дарунком з серії «колуном між очі». Помер Антон Поляков. Стало зле в таксі. Лікарям «швидкої» реанімувати не вдалося. Йому було 33 роки. 

Я знав Антона Полякова. Не те щоби близько — перетиналися кілька разів на ефірах. Люди бувають різні. Вороги бувають розумні та порядні, а прибічники — таке собі. Поляков не був ані прибічником, ані ворогом. З ним було складніше. Безумовно він був людиною розумною і кмітливою. Цікавою у розмові. Було від нього відчуття, що він іде за своїми принципами і шукає тих хто готовий їх поділяти, а не тулиться аби будь до кого всупереч принципам. У ВР він прийшов за списком «Слуги народу» але зі служок був виключений, бо нещадно їх критикував. На моїх очах «слуг» він на ефірах шматував так, що пір'я летіло. 

Характерно, Порошенка Поляков не підтримував, але заслуги Порошенка визнавав — в т ч у прямих ефірах. Сам бачив. Мене це здивувало певною мірою. 

Згадую його, і повірити не можу. Він ну от категорично не виглядав людиною хворобливою, напаки — був тип «живчика». Був енергійний, випромінював здоров'я. Як таке могло статися? 

33 роки. Стало зле у таксі — явно зненацька. Антон Поляков шалено критикував «Слуг народу». Саме він написав як після голосування закону про «ЗЕолігархізацію» в туалетах ВР роздали бюджет невеличкої області. Саме Поляков барвисто описав всі зашквари Стефанчука в ті дні, коли той заміняв Разумкова — і виставив його на посміховисько. Саме Поляков зібрав на вчора позачергове засідання  аби проголосувати законопроект про пенсії — і служки на голосування просто не прийшли. Саме Поляков повідомив в телеефірі, що вже дав показання НАБУ щодо роздачі конвертів депутатам «Слуги народу». І саме проти Полякова вчора почали гнати чорнуху — написали ніби він прикупив собі новий Мерседес. 

І — на тобі. 33-річний здоровий парубок несподівано помер у таксі. Збіг — не інакше. 

Я скажу так. В інтересах влади зараз не просто розслідувати смерть Полякова, а зробити це настільки прозоро, аби ні в кого не виникло запитань. Інакше від звинувачення «отруїли, аби заткнути рот і залякати інших, аби мовчали» владі не відмитися. Ніколи.