У неділю я піду на Майдан. Я не можу інакше.

Я не вірю в якийсь успіх президента Зеленського у Парижі. Я не розумію навіщо Путіну замирюватися, якщо російські війська ще й досі в Придністров'ї, в Абхазії та в Сирії? Останнім часом я часто чую ніби Путіна примусить піти з Донбасу жахлива ситуація в російській економіці – але якщо це правда, його навпаки треба давити і не йти йому на поступки. Аби він відводив війська і вмовляв нас про зустріч, а не навпаки. Аби Москва йшла на поступки. Вона уміє – доведено Афганістаном з якого забрався совок, і Чечнею, де задля припинення війни Москва пішла на угоду з колишнім бойовиком, в якого руки по лікоть в крові російських солдат. Про Кадирова чули?

Якщо вони пригнічені економічно – чому не давимо ми? А якщо економічно вони не на межі – навіщо їм поступатися нам?

Я не розумію, що такого сталося за півроку, чого не було за президента Порошенка? Домовленості? Обіцянки? Але Москва ніколи нічого не робить на шкоду собі. Згадайте як вони повернули нам моряків – їх будь-якої миті можуть викликати в Росію на допит. Згадайте в якому стані вони повернули нам кораблі. Порахуйте скільки українських бійців загинули відколи команда Зеленського почала переговори з Москвою? Ви всерйоз вірите, що все завершиться і буде мир-дружба-жуйка? Що Москва перестане розхитувати нас з середини, з метою створити розбрат і під цю нагоду відірвати ще кілька шматків нашої землі? Я – не вірю. Моя вира розстріляна на КПП «Новоазовськ» у серпні 14-го, вогнем з російської території по український прикордонниках і добровольцях.

Кажуть, Путіну потрібне замирення, аби зняли санкції і аби до наступних виборів він показав економічне покращення. Наївні. Теза «Путін здал русскіх Донбаса бандеровцам» лунатиме з кожного російського шовіністичного ютуб-каналу, і кожного ватного Фейсбука. Москва пробачає своїм лідерам голод – вона не пробачає їм зменшення градусу імперського шовінізму. Доведено досвідом президента Єльцина.

Я знаю 1001 причину чому поступки потрібні команді Зеленського. Я не знаю жодної, чому вони потрібні Путіну і Кремлю.

Мені лишається припустити лише одне – команди Зеленського має на руках якийсь козир. Але що може бути на руках вчорашнього шоумена таке, чого не було у досвідченого політика Порошенка і його дипломатів? Відповідь – нічого. Вірити в те, що «наш президент один з найвеличніших лідерів світу» просто за гарні очі – я не вмію.

Мені очевидно – готується щось жахливе. Щось, що змарнує всі останні п'ять років мого життя – вщент. Я можу навіть припустити, що сам Зеленський щиро не бажає здавати інтереси України. Але я знаю як Путін і Кремль уміють розставляти пастки і погрожувати. Я вже бачу як президента моєї країни примушують сісти за стіл переговорів з терористами, аби Україна визнала цю війну громадянською і цим дала можливість Москві позбутися санкцій. І я не хочу, аби Москва здобула профіт, а ми лишилися на бобах. Президент Зеленський мусить мати мотив, аби не поступатися. Цей мотив – я. Але як я можу вплинути аж на президента?

Та просто. Я можу вийти і долучитися до тисяч таких самих – небайдужих громадян моєї країни. Я можу, разом із тисячами українців показати що ми – проти. Я можу нагадати президенту, що останні роки мого життя: фронт, добробат, волонтерський фонд, це все було не просто так. Таке – не забути.

Я не хочу навіть чути про те, що нехтування своїм часом та здоров'ям аби поїхати з добровольцями на фронт (а й прибити могли), або аби працювати для фронту з волонтерами (а теж могли прибити – ватани в тилу) – так от, що все це було марно. Я не бажаю вибачатися перед бандитами-сепаратистами та платити пенсії з моїх податків бойовикам, в яких кров наших хлопців на руках. Так бути не мусить.

Тому я піду на Майдан. Я долучуся до всіх вас. Як і домовилися – 8 грудня. 13-00. Майдан Незалежності.

На фото – я з волонтерами збираю імпровізований броньовик. Літо 2014 р. Тоді я щиро вірив, що до кінця війни – пара місяців.