Маю визнати, президент Зеленський має всі шанси стати керівником за якого ми завершимо війну на умовах сприятливих для України. Бо це далеко не тільки його заслуга. В Україні все персоніфіковано, українці мислять не інституціями, а лідерами. Саме тому у нас всі парії – лідерські, а в бізнесі не корпорації, а олігархи. Пересічні люди всю відповідальність і всі лаври віддають лідерові. Хоча насправді і лаври і гулі треба ділити між владою і опозицією. 
 
В демократичному суспільстві владу завжди між собою ділять влада і опозиція. Бо і влада, і опозиція висловлюють інтереси народу – своїх виборців. І от знаєте, принципову різницю має хто до тебе в опозиції – симпатики ворога, популісти чи державники?
 
Уявимо на мить, що лідерами опозиції зараз був би якийсь аналог «Партії регіонів». Ну от згадайте ніяк не далеке минуле, коли «риги» на виборах набирали 34% голосів і це був найбільший результат. За цими відсотками були мільйони живих виборців. Як мусила поводитися влада? Згадайте президента Ющенка. Ющенкові часто дорікають слабкістю, але правда така, що жоден з націонал-демократичних президентів не був у настільки скрутній ситуації. 
 
Така опозиція владу підштовхувала б до компромісів з загарбником. Вона апелювала б до людських трагедій і до того, що нема нічого вищого за життя людей. Влада тоді мусила б під тиском опозиції іти на компроміс, і… Нащадки таких кроків не оцінять. Вся світова історія свідок, нащадки часто пробачають правителям жертви – вони не пробачають національного приниження. 
 
Але президенту Зеленському це не загрожує. У нього в опозиції – державники з «ЄвроСолідарності» та «Голосу». Державники уважно аналізують, що відбувається і вчасно вказують владі на які компроміси іти не можна. Так, гучно вказують. Аби влада почула, навіть якщо не хоче. Державники в опозиції – це другий ешелон національних інтересів. Влада не зможе відступити не впершись у другий ешелон. Тому навіть коли у влади виникають думки десь поступитися, їм стукають в спину і нагадують – не можна. І влада не поступається. 
 
Або уявімо на мить, що в опозиції до влади були б популісти. Знову таки пригадаймо недавнє минуле коли опозицією у нас була Юлія Тимошенко. Так-так, це у часи президента Порошенка. Я згадую кампанію 2014 р. і мені фантазі бракує уявити, що мала б нинішня влада за такої опозиції! Та в перші дні війни з кожної праски лунало б: «Здали Херсон!» «Змарнували передвоєнний час!» «Пустили ворога на околиці крупних міст!» «Окупанта доводиться зупиняти у міській забудові!» 
 
Ви пам'ятаєте протести під Міноборони під час боїв на Донбасі влітку 2014-го? Були б – у величезній кількості. Одна лише спроба влади примусити опозиційні телеканали працювати в межах спільного телемарафону, зразу  викликала б гучні звинувачення в тиску на свободу слова – пригадуєте, як за Порошенка влада всього лише зажадала відкриття реальних власників каналу "1+1"? За такої опозиції владі точно було б не сумно – протести змінялися б медійними скандалами, а ті – «редутами» та «міхомайданчиками». 
 
Але чинній владі і це не загрожує. Бо в опозиції до них – державники з «ЄвроСолідарності» та «Голосу». А державники думають про державу, а не про свій власний піар. Влада закликає націю до оборони? Опозиція – теж. Влада формує батальйони тероборони? Петро Порошенко забезпечує їх бронежилетами, раціями, обмундируванням і ще багато чим. Влада надає повний карт-бланш на дії командуванню ЗСУ? Порошенко викуповує для ЗСУ експортну партію кулеметів. Влада намагається полегшити страждання біженців? Марина Порошенко розвозить гуманітарну на Київський вокзал та адресно – нужденним. 
 
Влада закликає до спільної інформполітики і канал «Прямий» припиняє віщання – він досі не отримав слотів у спільному телемарафоні. Про це не галасують – про це домовляються.  
 
Зручно і вигідно керувати країною коли в опозиції до тебе – державники. Чи оцінить це влада? Поговоримо про це після перемоги.