Останнім часом просто не можу втримати свого злорадства, спостерігаючи за процесами, що відбуваються в партії «Голос». Партія яка себе позиціонувала «патріотами серед нових облич» тепер нагадує «Титанік», який уже уклепався в айсберг, але ще не потонув. Але процес триває і результат – невідворотній.

Знаєте, час від часу мені хочеться всім цим дивовижним людям – Юрчишину, Устіновій, Бобровській, Стефанішиній та іншим – аплодувати стоячи. Хочеться стрибати і гукати їм: «Давайте! Не спиняйтеся! Смаліть ще!» Так, розкол та невідворотне зникнення «Голосу» сильно вдарить по позиціях націонал-патріотичних сил в Раді. Так, у патріотичного крила зникне біля 20 багнетів. Але справедливості задля, і зараз важко сказати чиї то багнети – голосують вони виключно так, як бажають за потрібне самі. То спільно з «ЄвроСолідарністю», то спільно зі «Слугою народу», то не голосують взагалі. Відтак, не така й відчутна буде втрата. Хто має залишки совісті – голосуватиме по совісті, хто не має – той ні.

Головне, я своїм запрілим від шоколаду порохоботським мозком силюся збагнути – для чого все це? Чого вони намагаються добитися? Я шукаю логіку – і не знаходжу її. Всі ці Юрчишини та Устінови справді мріють повалити Кіру Рудик та Ярослава Железняка? Так хрін з маслом у них вийде, з тої простої причини, що за Рудик – місцеві осередки «Голосу», збудовані нею особисто під себе. Ну так, є винятки на кшталт київської та львівської організацій – гіркого спадку часів Вакарчука. Але винятки лише підтверджують правило.

А все чому? Бо Рудик вкалувала в той час як Устінова половину свого депутатського часу тішилася з чоловіком у США – тому й місцеві організації тепер за нею. А ще Рудик уміє гарно працювати з джерелами. Саме тому новина, як знатна борчиня з корупцією і активний член шабунінського Центру протидії корупції депутат Устінова не голосувала за закони «Відновлення Е-декларування» і «Відновлення повноважень НАЗК» та «забула» задекларувати 11 квартир свого чоловіка в Києві (!!!) суспільство дізналося оперативно.

І я може аплодував би зараз Кірі Рудик стоячи, якби не одна деталь – Рудик тупо не вигрібає в умовах української політики. Українська політика дуже персоніфікована – я писав це тисячу разів. Ані Рудик, ані Железняк не мають й чверті харизми Вакарчука або Сергія Притули. А Притула як раз в одному таборі з розкольниками. Теж коле партію. Самі Рудик і Железняк забезпечити на виборах притомний результат для «Голосу» не зможуть. А це означає, те що хитається – мусить впасти. Законів природи ніхто не відміняв.

Слів нема! Ці люди глумливо просторікували влітку 19-го як сипатиметься невдовзі «Європейська Солідарність». Результат. Весна 2021 р. – у ЄС жодної тушки, натомість «Голос»…

Стається те, що мусило статися. Партія склепана на скору руку з грантожерів і «молодих менеджерів» гине від того від чого й мусила – від непомірних амбіцій її топ-лідерів. Ті самі амбіції не дозволяють їм об'єднатися з іншими політсилами націонал-патріотичного спектру – у їхніх панських милостей корона падає. Інакше й бути не могло.

Очевидно було ще влітку 2019 р., головним призначенням партії «Голос» було відібрати голоси у «Європейської солідарності» — тих виборців, які «мали питання» до партії Петра Порошенка, але не хотіли голосувати за партію шоумена. Це сталося. Голоси «Голос» тоді відібрав. Тепер він сам голоси стрімко втрачає. Вже зараз його рейтинг – нижче прохідного мінімуму. Розвиток конфлікту всередині «Голосу» помножить на нуль навіть це.

Мені-порохоботу лишається лише зі сторони спостерігати як «нові обличчя» з «Голосу» заповзято гроблять одне одного. Нема видовища більш захоплюючого, ніж коли твої конкуренти самі розчищають дорогу силі яку ти підтримуєш. Коли вони самі вивалюють в багні терміни «нові обличчя» та «борці з корупцією».

Єдине питання – може нам-порохоботам скинутися і надіслати їм всім «Шалених бджілок» та «Шоколапок»? Для енергійності…