Напередодні Нового року преса таки порадувала «зрадою» і не одною, а зразу двома. По-перше, і вона стала головною, — клята влада, мовляв, намагається позбавити ліцензії канал "1+1". По-друге – знову активізувалися вкиди проти оточення президента, конкретно – проти зам голови фракції БПП Ігора Кононенка.

Випадково стався такий збіг? Ризикну припустити, що ні. І от що примушує мене робити такі припущення. Почнемо з «Плюсів».

По-перше, за даними такого аж явно не симпатизуючого нинішній владі джерела як «Страна.UA» відомо, «Плюси» — канал абсолютно збитковий. Утримання його власникам обходилося у $ 70-80 млн. на рік. Іншими словами, якщо канал уже зараз не в боргах, найближчим часом станеться одне з двох – або канал припинить своє існування з причин від політики вкрай далеких, або – боргами він обросте зі швидкістю світла. А що стається з підприємствами (в т. ч. інформаційними), які понабиралися боргів і нездатні їх платити? Правильно, на них подають в суди, визнають банкрутом і утилізують.

Але ж «Плюси» належать самі-знаєте-кому, заперечите ви. У нього то, як раз, гроші водяться. «Так, і не так», — відповім я. Так, наразі гроші в самі-знаєте-кого водяться. Але. Свій найбільший актив, тобто банк «Приват» самі-знаєте-хто щойно вельми успішно збагрив державі, скориставшись тим, що для держави попередня безумна кредитна політика банку створювала більше проблем, ніж для самі-знаєте-кого. Проте. Головними боржниками банку залишилися не хто не будь – а підприємства самі-знаєте-кого. А кредити вони отримували не за гарненькі очі, а за цілком конкретне заставне майно. Проте, якщо раніше призначення цього майна і виконання законодавчих вимог щодо процедури кредитування всередині бізнесу самі-знаєте-кого сприймалися як давній набридлий обряд (подумаєш, з одної кишені витягли гроші – в іншу переклали) то нині, коли «Приват» — державний, все круто помінялося.

Держава уже заявила, що повернення боргів від підприємств самі-знаєте-кого вона вимагатиме, аж до кримінального переслідування. Відібрати в цих умовах залогове майно – це норма.

І це вже серйозно. Може статися так, що услід за банком самі-знаєте-хто буде примушений віддати пару крупних підприємств – якщо саме вони знаходяться в заставі. Що зробить в цих умовах самі-знаєте-хто? Та те, що на його місці зробив би кожен крупний бізнесмен – оскаржить рішення в суді і почне тиснути на суд через наявні у нього медіа-активи. Найбільший – «Плюси».

І станеться все це в разі, якщо до того часу «Плюси» не розпиляють за борги озлоблені кредитори. А аби цього не сталося – треба аби кредитори боялися заводитися з «Плюсами» у судову тяганину, наприклад – аби не потрапити в центр політичного скандалу, чого бізнес украй не любить.

Чи не з цього нині «Плюси», зачепившись за перший-ліпший привід, галасують «Влада гнобить свободу слова!!!»?

Чи гарантує самі-знаєте-кому така політика збереження його заставного майна? Знову таки, і так, і ні. Так – якщо операцією з вилучення заставного майна керуватиме пересічний менеджер, така собі бізнесова сіра миша. Ні – якщо нею керуватиме професіонал у майнових питаннях, що на суперечках господарчих суб'єктів зуби з'їв. Чи має держава як власник зазначеного банку, такого профі, якого в разі чого може долучити до операції?

Так, має.

Має людину, яка (за розповідями людей, дотичних до справи) організувала красиве виведення самі-знаєте-кого з «Укратрансгазу» і як наслідок – з губернаторського крісла. Судячи з багатьох ознак – не тільки з «Укратрансгазу», і не тільки самі-знаєте-кого. Звати цього чарівника бізнес-операцій… Па-бам!

Ігор Кононенко.

Цікава обставина. Щойно суд удруге послав нардепа Сірожу Квартирного з позовом проти колишнього голови паливно-енергетичного комітету ВР Миколи Мартиненка, за те що Мартиненко звинуватив нардепа Сірожу Квартирного в організації проти Мартиненка медійних атак за гроші відомого бізнесмена Костянтина Григоришина. Другий підряд суд постановив – екс-нардеп Мартиненко говорити все це про нардепа Сірожу Квартирного має повне право.

Миколи Мартиненко з Ігорем Кононенко об'єднує цікава деталь – їх обох багаторазово звинувачували в корупції, проте ніхто й ніколи не бачив судового вироку який ці самі корупційні дії підтверджував би. За старою традицією українських борцунів з корупцією замість офіційних звинувачень і офіційних вироків, нам підсовують журналістські качки, які в разі серйозного розгляду гинуть, мов роса на сонці.

Сірожа Квартирний з преси пішов – традиції залишилися.

Проте якщо критично розглянути ті зради, що охопили нині ЗМІ, можна припустити не тільки палку боротьбу з корупцією і не придушення владою свободи слова, але й дещо інше – кропітку підготовку до другої битви за «Приват», коли самі-знаєте-кого, що так вдало скинув кислотний актив у руки державі, примусять платити по боргах.

Чого він, кажуть, принципово не робив. Досі.

Правий я в своїх припущеннях чи ні – скоро дізнаємося.