site.ua
член клубу

Ми відступаємо… Аби задурити нам голови цей процес названо привабливо-нейтрально «розведення сил». Сказано сотні слів і написано тисячі текстів про те, що це ніяка не зрада і взагалі це так правильно. Але те що виглядає як відступ і смердить як відступ – безперечно відступ.

Ми відступаємо… Відступаємо не тому, що програли бойовище. Таке трапляється, зрештою – навіть генерали Бонапарта, бувало, хибили. Ми відступаємо не тому, що зазнали важких втрат. Не тому, що мусимо з під удару відвести свої сили, аби зберегти. Ми відступаємо тому, що президент обраний 73%-ми, які «втомилися від війни» вирішили домовитися з агресором.

Ми відступаємо… Лише вчора штаб ООС повідомили про обстріли в районі розведення. Сьогодні повідомили, що штаб помилився. Я вірю вчорашньому штабу, а не сьогоднішньому. Чому? Бо правильно сказав волонтер Рома Доник, аби штаб ООС назвав злочинцями добровольців – треба аби зверху надавили аж дуже сильно. З добровольцями на фронті не сваряться – бо часто доводиться в них допомоги просити. Як доброволець – підтверджую. Відтак очевидно – на штаб ООС надавили так, що штаб «помилився». Тобто – наступне розведення станеться прямо під вогнем… Президенту ж треба з Путіним зустрітися?

Ми відступаємо… І від того стає справді моторошно. Предки були не дурні, вони воювали стільки, скільки нам і не снилося. Якщо предки сказали «хто обирає мир ціною приниження – отримує приниження, а не мир», значить предки щось знали. Значить – так воно і буде. І від того кортить на місяць вити. Від безсилля.

Ми відступаємо… 73% вже ревуть «а Порошенко теж сили розводив!» Ну так, розводив. І ми пам’ятаємо чим це завершилося. Якщо я пішов на мінне поле і підірвався, це не значить що не треба ходити на мінне поле – це значить, що треба іти, підриватися і казати: «А Діма теж ходив!» Правильно я зрозумів логіку 73%-в?

Ми відступаємо… На душу неймовірно гидотно. Ніби виваляли в лайні і наплювали в душу. Уява малює як регочуть зараз ватники: «Що хахли, Великій Росії опиратися надумали? Казали ми вам – вас продадуть ваші ж керівники! Не ці – так наступні!» Вже чую за спиною, як глузують істоти які протягом 5 років на армію волонтерам 5 копійок не дали і не з’явилися за жодною повісткою: «Оно герой іде! Переможець! От дурачок!..» І хіба вони не праві? Хтось п’ять років ледве зводив кінці з кінцями, а зараз потерпає від «фіналу епохи бідності». А хтось 5 років набивав комору та складав копійки на хату під Бучею. Хто правий виявився?

Ми відступаємо… І знаєте, чомусь нема бажання бігти, виїжджати, або вдаватися до всього того про що говорила дівчина-нардеп, від якої монобільшість сьогодні захищала президента, що закликав не боятися дівчат. Знаєте чому? Бо я точно знаю. Ми відступаємо – але ми підемо в наступ. Плювок в душу тим і корисний, що він примушує протверезіти і самому собі відповісти на питання: «Що робити?!» В моєму випадку – писати. Книжки. Романи. Повісті. Аби на них виросло нове покоління українців. Тих, що підуть за перемогами. Тих що «не втомилися від війни». Звісно я не підніму цю задачу сам. Але кілька капель до потоку який промиє ці камені – я докину. Це – немало. Кожен по краплі кине – буде потік, що розмиє будь-які перепони. Як завжди в історії України.

Все це буде. Обов’язково. В майбутньому.

А поки що – ми відступаємо.

Мій телеграм-канал: https://t.me/dragonspech

dmitro.vovnyanko
Дмитро Калинчук

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації