13 березня 1881 року в Санкт-Петербурзі було здійснено один із найгучніших політичних атентатів ХІХ століття — ліквідовано російського імператора Олександра ІІ. Саме того правителя, якого російська історіографія намагається представити «визволителем селян», але який водночас став одним із символів імперської політики придушення української культури.

За правління Олександра ІІ у 1876 році було запроваджено сумнозвісний Емський указ — один із найжорсткіших актів русифікаційної політики Російської імперії. Цим указом фактично заборонялося використання української мови у публічному просторі: друк українських книжок, постановка театральних вистав українською мовою, публікація українських текстів до музичних творів, а також ввезення українських видань з-за кордону. Емський указ став спробою системного нищення української культури та національної ідентичності.

Через п'ять років після цього, 13 березня 1881 року, члени революційної організації «Народна воля» здійснили замах на російського імператора. Після першого вибуху, який пошкодив карету, Олександр ІІ вийшов із неї, щоб оглянути місце події. Саме в цей момент другий бомбіст кинув вибухівку просто під ноги імператору. Вибух став смертельним і для самого царя, і для виконавця замаху.

Безпосереднім виконавцем атентату став Ігнатій Гриневицький — молодий дворянин білорусько-польського походження.

Водночас важливу роль у цій операції відіграли люди, тісно пов'язані з українською історією.

Бомбу для атентату виготовив Микола Кибальчич — син українського священника з містечка Короп на Чернігівщині. Надзвичайно талановитий інженер і винахідник, який навіть у камері смертників працював над проєктом реактивного літального апарата. Його ідеї пізніше увійшли до історії світової космонавтики.

Керувала операцією з ліквідації імператора Софія Перовська — праправнучка останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Представниця старшинського роду, який безпосередньо пов'язаний з традиціями української державності та боротьби за автономію Гетьманщини.

Історія українського народу — це історія багатовікової боротьби за свободу, гідність і право на власну культуру. Протягом століть українці змушені були протистояти імперській політиці, спрямованій на знищення їхньої мови, історії та ідентичності.

Емський указ став одним із символів цієї боротьби — символом спроби змусити українців мовчати. Але водночас він показав, що навіть у найжорсткіші часи знаходилися люди, які були готові кинути виклик імперії.

З огляду на історичну роль цих постатей та їхній зв'язок з українською історією, звертаюся дот Президента України з проханням посмертного присвоєння звання Героя України Миколі Кибальчичу та Софії Перовській — як людям, діяльність яких стала частиною боротьби проти російського самодержавства, що системно придушувало українську культуру та національну ідентичність.

Сьогодні, коли Україна знову веде війну за свою свободу проти російської агресії, переосмислення історії боротьби з імперією набуває особливого значення. Пам'ять про тих, хто виступав проти тиранії та самодержавства, є важливою частиною формування національної історичної свідомості.

І наостанок. Присвоєння звання Героя України Миколі Кибальчичу та Софії Перовській буде не лише гідним вшануванням їхньої пам'яті та історичної ролі, але й символічним нагадуванням про те, що боротьба українців за свободу має глибоке історичне коріння.

Це також стане сигналом для російського суспільства та політичної еліти, що українці ніколи не приймали імперського поневолення. І що історія неодноразово демонструвала: навіть найвищі посадові особи держави, яка веде політику придушення інших народів, не можуть почуватися безкарними перед тими, хто бореться за свою свободу.