Нещодавно правоохоронці викрили ймовірну схему заволодіння бюджетними коштами у Департаменті інформаційної політики Луганської обласної військової адміністрації. Йдеться про мільйони гривень, виділених на рекламні та інформаційні послуги для населення Луганщини, територія якої майже повністю перебуває під російською окупацією.

Але мене в цій історії цікавить не лише кримінальне провадження щодо посадовців. Не менш важливо з'ясувати, хто саме отримував бюджетні гроші, скільки коштувала так звана «інформаційна політика» та чому серед її виконавців опинилися представники старого луганського медіасередовища.

Три мільйони на інформаційну політику: схема, підрядники та ціна повідомлення

13 березня 2026 року Департамент інформаційної політики Луганської ОВА оголосив тендер на рекламні та маркетингові послуги очікуваною вартістю 3 млн 227,5 тис. грн. Йшлося про закупівлю 2780 послуг.

На торги вийшли лише два учасники — ФОП Олександр Смєтанкін та ГО «Вільний Схід». Переможцем став Смєтанкін із договором на 3 млн 210,9 тис. грн. Економія бюджетних коштів становила приблизно 16,6 тис. грн, або лише 0,5%.

За версією СБУ та прокуратури, конкуренція була штучною: громадську організацію залучили як технічного учасника, щоб забезпечити перемогу заздалегідь визначеному підприємцю. Показово, що після завершення торгів той самий «конкурент» став субпідрядником переможця й отримав роботи на понад 455 тис. грн.

До виконання договору Смєтанкін також залучив ГО «ТРИБУН», ГО «Сєвєродонецьк онлайн», ФОП Микиту Ликова, пов'язаного з Telegram-каналом «Суровий Север», та ФОП Марію Панову, пов'язану з каналом «Луганщина оперативна». При цьому для ГО «Вільний Схід» у документації навіть не було зазначено конкретного інформаційного майданчика.

А тепер про вартість такої інформаційної політики. Сама директорка департаменту Альбіна Кушелєва повідомила, що в межах програми було поширено близько 2000 інформаційних повідомлень.

Кушелєва називає ці витрати інвестицією в «когнітивну деокупацію». Тим часом СБУ та прокуратура повідомили про підозри Кушелєвій, та її заступнику Андрію Зайцеву. В одному з епізодів ідеться про 192 тис. грн, які, за версією правоохоронців, могли бути незаконно привласнені через переведення коштів у готівку та поштові відправлення.

Адвокат Кушелєвої Олександр Тимченко заперечує ці звинувачення та стверджує, що гроші призначалися для виплат журналістам. Тоді хотілося б побачити акти виконаних робіт і підтвердження цих виплат.

Але найцікавіше починається з того, хто саме взявся публічно висвітлювати захист Кушелєвої.

«Реальна газета»: хто кого захищає і за що дякує Кушелєва

«Реальна газета» опублікувала позицію адвоката Кушелєвої, а згодом висвітлила судове засідання у Дніпрі щодо арешту майна її сина.

15 вересня Соборний районний суд Дніпра відмовив у задоволенні відповідного клопотання слідства. Журналісти були присутні лише на відкритій частині засідання, після чого розгляд продовжився за зачиненими дверима.

А вже 17 вересня сама Кушелєва написала: «Суд прийняв справедливе рішення. Але без участі журналістів „Реальна газета“ воно могло бути геть іншим!»

Зверніть увагу на формулювання. Посадовиця, яка перебуває під слідством, прямо пов'язує можливий результат судового розгляду з присутністю журналістів конкретного видання.

Але чому саме «Реальна газета»? І чи все так просто у відносинах цього видання з луганською обласною владою?

Повернімося до переможця тендеру — Олександра Смєтанкіна. У 1998 році він працював радником при Луганській ОДА, а з 2001 року — редактором обласної газети «Молодогвардієць». У травні 2014 року Смєтанкін оприлюднив ультиматум бойовиків так званої «ЛНР» щодо саморозпуску Луганської обласної ради.

Ще одна колишня співробітниця «Молодогвардійця» — Яна Осадча, нині заступниця головного редактора «Реальної газети».

Отже, переможець багатомільйонного тендеру та представники керівництва видання, яке висвітлює кримінальне провадження, мають спільне професійне минуле. Але на цьому історія не закінчується.

За оприлюдненими матеріалами щодо житлової програми Луганської ОВА, Яна Осадча опинилася серед отримувачів пільгового житлового кредитування. У документах зазначено транзакцію на її ім'я в розмірі 2 млн 176 тис. 432 грн. Для відповідної категорії програма передбачала погашення 50% основної суми кредиту за рахунок обласного бюджету.

А серед отримувачів такої підтримки фігурує і Артем Кушелєв — син тієї самої Альбіни Кушелєвої. За оприлюдненими даними, сума фінансування його кредиту становила 2 млн 318 тис. 875 грн, із яких понад 1,15 млн грн припадало на безповоротну бюджетну компенсацію.

Що маємо в підсумку? Колишній редактор «Молодогвардійця» отримує бюджетний контракт на три мільйони. Його колишня колега обіймає керівну посаду в «Реальній газеті» й отримує державну житлову підтримку. Син підозрюваної посадовиці також опиняється серед отримувачів цієї програми. А сама посадовиця публічно дякує журналістам видання та заявляє, що без них рішення суду могло бути іншим.

І після цього у правоохоронних органів не повинно виникати запитань?

По-перше, чи не виникає тут конфлікт інтересів?

По-друге, чи не впливають давні професійні зв'язки та відносини з обласною владою на редакційну політику?

І головне — чи не перетворюється висвітлення цієї кримінальної справи на відпрацювання отриманих від влади преференцій?

Окреме питання — до голови Луганської ОВА Олексія Харченка. Він пояснював результати житлового відбору випадковим розіграшем, на який адміністрація нібито не могла впливати. Тоді чому б не оприлюднити повний реєстр учасників, критерії відбору та документи щодо розподілу бюджетних компенсацій? І чому серед отримувачів фінансування опинилися люди, які мають професійні чи родинні зв'язки з фігурантами нинішньої історії?

Ба більше, державну житлову підтримку отримує Я. Осадча, яка у Луганську була відома як людина, яка забезпечувала медійний супровід діяльності колишнього народного депутата України від Партії Регіонів Володимира Медяника. Зокрема, його газети «Время Луганска».

Нагадаю, Медяник підозрювався у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території України в порушення Конституції, що призвело до загибелі людей та інших тяжких наслідків за ст. 110 ч.3 Кримінального Кодексу України, а також «у вчиненні організаційного та іншого сприяння створенню та діяльності терористичної організації „ЛНР“ за ст. 258-3 ч.1 ККУ».

Крім того, Осадча була пов'язана з діяльністю та інформаційним супровідом забороненої Комуністичної партії України. За спогадами Наталії Максимець, колишнього депутата міськради від КПУ, рекомендацію на вступ до лав КПУ Осадчій давав Фелікс Горелік, секретар Луганського обкому КПУ по ідеології.

Варто зазначити, що Осадча відмовилася коментувати інформацію щодо своєї співпраці з Медяником та її можливого членства у забороненій КПУ.

Можливий вплив на суд: чому я звертатимуся до правоохоронців

І тепер повернімося до заяви Альбіни Кушелєвої.

«Без участі журналістів „Реальна газета“ воно могло бути геть іншим!»

Я хочу отримати чітку відповідь від правоохоронних органів: що саме мала на увазі підозрювана? Чи лише те, що присутність журналістів забезпечувала публічність судового процесу? Чи їй відомі якісь інші обставини, які могли вплинути на рішення суду?

Нагадаю, стаття 376 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або домогтися неправосудного рішення.

Присутність журналістів на відкритому засіданні сама по собі не є втручанням у правосуддя. Але слова Кушелєвої про можливу залежність судового рішення від участі конкретного медіа потребують перевірки, особливо з огляду на описані професійні та фінансові зв'язки.

Тому я маю намір звернутися до Служби безпеки України та органів прокуратури з вимогою перевірити, чи були в цій ситуації фактичні ознаки неправомірного впливу на суд, а також надати оцінку викладеним обставинам відповідно до статті 376 Кримінального кодексу України.

Окремої перевірки потребують можливі конфлікти інтересів під час реалізації житлової програми та обставини розподілу бюджетних коштів на інформаційні послуги.

Я вже порушував питання доцільності нинішньої структури релокованих адміністрацій Луганщини. За попередніми підрахунками правозахисної групи, за останні п'ять років обсяг державних трансфертів, пов'язаних з обласними та місцевими адміністраціями, становив 12,6 млрд грн. Ця сума потребує розподілу за фактичними напрямами видатків, але вона демонструє масштаб бюджетних ресурсів, щодо яких суспільство вправі вимагати звітності.

В умовах, коли майже вся Луганщина окупована, а українські військові й переселенці потребують допомоги, кожна гривня повинна мати зрозуміле призначення.

Суспільство має отримати відповідь від голови Луганської ОВА Олексія Харченка не лише на питання, куди пішли мільйони. Не менш важливо з'ясувати, чи не виникла навколо їхнього розподілу система взаємних зобов'язань між посадовцями, підрядниками та представниками медіа.

Бо якщо під гаслами «когнітивної деокупації» бюджетні гроші розподіляються непрозоро, а незалежність тих, хто має контролювати владу, опиняється під питанням, то це вже проблема не одного тендеру.

Це питання відповідальності всієї системи управління Луганщиною.