Переселенці з Луганщини, які втратили свої домівки ще у 2014 році, понад дванадцять років чекають на реальну допомогу держави з вирішенням житлового питання. І коли Луганська обласна військова адміністрація нарешті пропонує їм можливість отримати пільговий кредит на придбання житла, з'ясовується, що навіть потрапити до реєстру кандидатів — окреме випробування. Причому причини відмов та обставини проведення таких конкурсів викликають дедалі більше запитань.

Нещодавно мою увагу привернуло відкрите звернення військового хірурга Юрія Черних, який є внутрішньо переміщеною особою з 2014 року. Він розповів про те, як його батько намагався взяти участь у програмі пільгового довгострокового кредитування для придбання житла, оголошеній Луганською ОВА.

Для переселенців — відмови, для наближених — житлова підтримка?

23 вересня Луганська ОВА оголосила приймання заяв від переселенців на отримання пільгового довгострокового кредиту для придбання житла. Подати документи можна було до 15:45 2 жовтня 2026 року.

Батько Юрія Черних подав заяву 30 вересня. Це підтверджує офіційний лист Управління з питань реінтеграції та відновлення Луганської ОДА від 6 жовтня 2026 року № 14/10/701, підписаний завідувачем сектору кадрового та правового забезпечення Вадимом Мельником.

У документі зазначено, що заявника не включили до реєстру кандидатів через неналежне оформлення копій документів. Зокрема, на них не було напису «Згідно з оригіналом», особистого підпису, імені, прізвища та дати засвідчення.

Сам Черних стверджує, що його батько надіслав скановані оригінали документів. Водночас в оприлюднених умовах конкурсу справді містилася вимога засвідчувати скановані копії та фотокопії оригіналів.

Однак головне питання навіть не в цьому.

За словами Юрія Черних, відповідь, датовану 6 жовтня, адміністрація надіслала лише 15 жовтня. Тобто майже через два тижні після завершення приймання заяв. Відповідно, людина вже не мала можливості виправити недоліки та повторно подати документи в межах оголошеного конкурсу.

Більше того, автор звернення повідомляє, що його знайомі переселенці отримали практично ідентичні відповіді, незалежно від особливостей поданих документів.

І тут я хочу звернутися безпосередньо до керівництва Луганської ОВА.

Якщо документи були оформлені неналежним чином, чому заявник дізнався про це вже після завершення конкурсу? Коли саме була сформована та відправлена відповідь? Чи повідомляли кандидатів про недоліки раніше? Скільки заявників загалом не включили до реєстру через формальні порушення?

Адже якщо заявнику повідомляють про помилку тоді, коли виправити її вже неможливо, виникає закономірне питання: чи не використовується бюрократична процедура для штучного обмеження кількості учасників?

Особливо показовою ця історія виглядає на тлі обставин розподілу житлової підтримки, про які я вже писав.

Нагадаю, за оприлюдненими матеріалами щодо житлової програми Луганської ОВА, серед отримувачів пільгового житлового кредитування опинилася Яна Осадча — заступниця головного редактора «Реальна газета». У документах зазначено транзакцію на її ім'я в розмірі 2 млн 176 тис. 432 грн. Програма для відповідної категорії передбачала погашення 50% основної суми кредиту за рахунок обласного бюджету.

Ба більше, державну житлову підтримку отримує Я. Осадча, яка у Луганську була відома як людина, яка забезпечувала медійний супровід діяльності колишнього народного депутата України від Партії Регіонів Володимира Медяника. Зокрема, його газети «Время Луганска».

Нагадаю, Медяник підозрювався у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території України в порушення Конституції, що призвело до загибелі людей та інших тяжких наслідків за ст. 110 ч.3 Кримінального Кодексу України, а також «у вчиненні організаційного та іншого сприяння створенню та діяльності терористичної організації „ЛНР“ за ст. 258-3 ч.1 ККУ».

Крім того, Осадча була пов'язана з діяльністю та інформаційним супровідом забороненої Комуністичної партії України. За спогадами Наталії Максимець, колишнього депутата міськради від КПУ, рекомендацію на вступ до лав КПУ Осадчій давав Фелікс Горелік, секретар Луганського обкому КПУ по ідеології.

Варто зазначити, що Осадча відмовилася коментувати інформацію щодо своєї співпраці з Медяником та її можливого членства у забороненій КПУ.

Ще один отримувач — Артем Кушелєв, син директорки Департаменту інформаційної політики Луганської ОВА Альбіни Кушелєвої, якій правоохоронці повідомили про підозру у справі щодо можливого заволодіння бюджетними коштами. Сума фінансування кредиту її сина становила 2 млн 318 тис. 875 грн, із яких понад 1,15 млн грн припадало на безповоротну бюджетну компенсацію.

Голова Луганської ОВА Олексій Харченко раніше пояснював результати житлового відбору випадковим жеребкуванням, на яке адміністрація нібито не мала можливості впливати.

Тоді виникає цілком логічне запитання: чому серед отримувачів житлової підтримки фігурують родичі посадовців та представники пов'язаного з ними професійного середовища, тоді як переселенці, які втратили свої домівки ще у 2014 році, стикаються з формальними відмовами навіть на етапі реєстрації?

Ці випадки дають підстави вимагати перевірки всієї процедури — від формування реєстрів кандидатів до проведення жеребкувань і визначення переможців.

Громадська ініціатива «Права Справа» готова взяти на юридичний супровід подібних випадків та порушити перед правоохоронними органами питання законності проведення житлових конкурсів. Водночас керівництво Луганської ОВА має пояснити, як забезпечувалася прозорість жеребкувань і чому заявники фактично втрачали можливість виправити недоліки документів.

Мільйони на «когнітивну деокупацію»: що отримує держава за ці гроші

А тепер повернімося до другої частини історії, яка безпосередньо пов'язана з діяльністю тієї самої Луганської обласної адміністрації.

У попередній публікації я докладно розбирав тендер Департаменту інформаційної політики Луганської ОВА на рекламні та маркетингові послуги вартістю понад 3,2 млн грн.

Переможцем торгів став ФОП Олександр Смєтанкін — колишній радник Луганської ОДА та редактор обласної газети з красномовною назвою «Молодогвардієць». Його конкурент, ГО «Вільний Схід», згодом став субпідрядником переможця й отримав роботи на понад 455 тис. грн.

За версією СБУ та прокуратури, конкуренція на торгах могла бути штучною. Правоохоронці також повідомили про підозри директорці департаменту Альбіні Кушелєвій та її заступнику Андрію Зайцеву. Захист Кушелєвої заперечує звинувачення.

Сама посадовиця називала витрати на інформаційні послуги інвестицією в «когнітивну деокупацію» Луганщини.

Після висвітлення «Реальною газетою» судового засідання щодо арешту майна сина Альбіни Кушелєвої сама посадовиця публічно заявила, що без участі журналістів цього видання судове рішення могло бути іншим.

Ці обставини я вже детально аналізував. Але тепер мене цікавить ще одне питання: що саме ми називаємо когнітивною деокупацією та який інформаційний результат отримує держава за витрачені бюджетні мільйони?

16 жовтня «Реальна газета» опублікувала матеріал про ціни на квартири в тимчасово окупованому Луганську.

Читачам докладно розповідають, що на вторинному ринку квадратний метр житла коштує в середньому 97 тисяч рублів.

І тут у мене запитання: яке відношення має детальний аналіз цін на квартири в російських рублях до повернення окупованої Луганщини в український інформаційний простір? Ми формуємо проукраїнські настрої чи просто переказуємо оголошення російських майданчиків нерухомості?

Ми пояснюємо людям переваги життя в українській державі чи знайомимо їх із цінами на нерухомість в окупованому місті? Формуємо проукраїнські настрої чи просто переказуємо оголошення російських майданчиків у рублях?

І це не єдиний приклад, який заслуговує на увагу.

26 травня «Реальна газета» опублікувала матеріал «Студенти були. Що відбувається з дискусією про удар по окупованому Старобільську».

У публікації йдеться про удар по будівлі гуртожитку педагогічного коледжу, загибель людей та дискусію навколо обставин трагедії. У статті наводяться дані із соціальних мереж, зокрема російських ресурсів. Окремі реакції українського інформаційного простору при цьому порівнюються з російською пропагандою після трагедії в Бучі.

Я вважаю, що подібні матеріали потребують особливо ретельної перевірки джерел, зокрема, коли інформація надходить із території, контрольованої окупаційною владою.

І знову виникає запитання: чи аналізує хтось зміст інформаційних матеріалів, які можуть претендувати на фінансування в межах програм деокупації? Чи існують критерії їхньої ефективності? Хто визначає, наскільки вони відповідають заявленій меті таких програм?

Мільйони на тлі економії: навіщо Україні адміністрації, які не контролюють свої території?

І все це відбувається на тлі заяв прем'єр-міністра України про необхідність жорсткої економії бюджетних коштів. Уряд скорочує непершочергові видатки та шукає ресурси для оборони й соціальних потреб. А тим часом Луганська ОВА витрачає мільйони на так звану «когнітивну деокупацію», ефективність якої викликає питання, а переселенці роками не можуть вирішити житлову проблему.

Я вже порушував питання доцільності нинішньої структури релокованих адміністрацій Луганщини. За попередніми підрахунками правозахисної групи, за останні п'ять років обсяг державних трансфертів, пов'язаних з обласними та місцевими адміністраціями, становив 12,6 млрд грн. Ця сума потребує деталізації за напрямами видатків, однак масштаб фінансування вже є підставою вимагати ретельного аудиту.

І тут у мене питання безпосередньо до Кабінету Міністрів: навіщо державі така розгалужена система військових адміністрацій, якщо майже вся Луганська область перебуває під російською окупацією, а ефективність витрачання бюджетних коштів викликає серйозні сумніви? Для чого утримувати численні департаменти й управління, якщо замість реальної допомоги переселенцям ми бачимо питання до прозорості житлових конкурсів і багатомільйонні інформаційні закупівлі?

Вважаю, що Кабмін має ініціювати комплексний аудит діяльності Луганської ОВА — від розподілу житла для ВПО до цільового використання коштів на інформаційні програми. А за його результатами поставити питання про доцільність подальшого існування окремих адміністративних структур та ліквідацію тих, чия діяльність не виправдовує витрачених ресурсів.

Бо в умовах, коли держава змушена економити кожну гривню, утримувати чиновницькі надбудови заради імітації бурхливої діяльності — недопустима розкіш. Особливо коли за це платять переселенці, які вже дванадцятий рік чекають на власне житло.